Архітектура ДніпроГЕСу: брати Весніни, конструктивізм, відбудова

Гідроелектростанція рідко стає пам'яткою архітектури. ДніпроГЕС виняток: інженерну логіку греблі та машинної зали тут поєднали з продуманою архітектурою, і споруда стала символом міста й епохи. Розповідаємо, хто і як надав станції її вигляд. Технічні дані споруди зібрано в картці «ДніпроГЕС».

Інженери і архітектори

Інженерну частину проєкту від початку вів енергетик Іван Александров: 5 березня 1921 року Комітет державних споруд доручив йому проєктування Дніпровської ГЕС. Будівництвом з 1927 року керував Олександр Вінтер, технічним консультантом був американський інженер Г'ю Купер.

Архітектурний вигляд станції визначив конкурс 1929 року. Його виграла група архітекторів на чолі з Віктором Весніним, одним із трьох братів Весніних, лідерів радянського конструктивізму. Брати працювали разом, і дослідники визнають, що частку кожного в спільних проєктах визначити дуже складно.

«Поєднання доцільності і краси»

Кінець 1920-х і початок 1930-х років дослідники вважають розквітом творчості Весніних. За їхніми проєктами в цей час будувалися ДніпроГЕС, театр масового музичного дійства в Харкові і Палац культури ЗІЛу в Москві. Самі архітектори називали театр у Харкові і ДніпроГЕС одними «з найбільш вдалих робіт». Ле Корбюзьє, побувавши в Москві, писав Весніну, що безкінечно захоплюється смаком, з яким виконані їхні проєкти.

Після завершення будівництва 1932 року Віктор Веснін підсумував, що колективу архітекторів вдалося «досягти максимального поєднання доцільності і краси». Саме цю формулу часто згадують, говорячи про ДніпроГЕС: архітектура тут не прикрашає споруду ззовні, а випливає з її призначення.

Гребля і машинна зала

Головна гребля завдовжки 760,5 метра вигнута дугою радіусом 600 метрів проти течії. Цю форму обрали з інженерних причин: так подовжили водозлив і поставили споруду на кращі ґрунти. Але саме дуга з ритмом биків і прольотів створює характерний силует, який упізнають з першого погляду.

Будівля першої черги, ДніпроГЕС-1, стоїть на правому березі й фактично продовжує греблю. Її довгий фасад над водою став головною «візитівкою» станції. Друга черга, збудована у 1970-х роках на лівому березі, має понижену конструкцію і стоїть за основною греблею.

Від станції до міста

Робота Весніна в Запоріжжі не обмежилася ДніпроГЕСом. Архітектурно-проєктна майстерня Наркомважпрому, якою він керував, розробляла планування Великого Запоріжжя, а до 1933 року Веснін керував будівництвом Соцміста, відомого також як Шосте селище. Широкі магістралі з великими площами там поєднувалися з вільно поставленими всередині кварталів будинками. Станція і житловий район задумувалися як одне ціле.

Відбудова після війни

1941 року радянські підривники зруйнували частину греблі й машинну залу, у 1943 році відступаючі німецькі війська намагалися знищити станцію ще раз. Навесні 1944 року почалася відбудова, і її проєкт очолив той самий Віктор Веснін. Роботу ускладнювало зникнення документації: архів будівництва вивезли під час окупації, і знайшли його в Чехословаччині лише 1945 року. Останній, дев'ятий агрегат відновленої станції запрацював 12 червня 1950 року. Того ж року, 17 вересня, Віктор Веснін помер.

Пам'ятка XX століття

Сьогодні ДніпроГЕС разом із Соцмістом розглядають як цілісний ансамбль індустріального модернізму. У 2019 році для Шостого селища підготували історичне досьє, а станцію і житловий район планували запропонувати до попереднього списку Світової спадщини ЮНЕСКО. Ці плани зупинила повномасштабна війна, під час якої ДніпроГЕС зазнав тяжких пошкоджень. Історію будівництва читайте в матеріалі «Будівництво ДніпроГЕСу».