Соцмісто: конструктивістський район 1930-х років

Соцмісто, яке запоріжці частіше називають Шостим селищем, розташоване на лівому березі Дніпра біля греблі ДніпроГЕСу, у районі проспекту Металургів. Це житловий масив, забудований у 1930-х роках у традиціях міжвоєнного модернізму і конструктивізму, близьких до німецької школи Баухаус, з елементами радянського ар-деко і повоєнної неокласики. Сьогодні він належить до Дніпровського району і входить до охоронної зони разом з історичним центром міста.

Місто для робітників ДніпроГЕСу

Соцмісто з'явилося разом з ДніпроГЕСом. Будинки зводили насамперед для працівників станції та нових заводів, що мали живитися її енергією. Відповідно до генерального плану 1932 року біля електростанції почали забудовувати лівобережну частину майбутнього району. Задум був масштабний: створити функціональне місто нового типу, де житло, клуби, їдальні, школи й лікарні складалися б в одне ціле.

Початок забудови пов'язують із Будинком культури металургів, який спершу був клубом-їдальнею. Над проєктами працювали, зокрема, московські архітектори брати Весніни, Орлов, Лавров, а також кілька архітекторок, серед них Ольга Яфа.

Експеримент у камені

Будівництво Соцміста було великим експериментом. У його архітектурі помітна романтизація ідей раннього соціалізму і свободи творчості, не властива пізнішому соцреалізму, який витіснив конструктивізм. У Соцмісті вперше в українській архітектурі використали поквартальний принцип забудови, а для частини будівель привезли рожевий камінь із Вірменії.

Екскурсоводи нагадують і про інший бік цієї історії: модерністська архітектура Соцміста постала в роки індустріалізації, оплаченої зруйнованим селом і жертвами Голодомору. Саме цей складний поєднаний образ, надсучасне мистецтво і криваве минуле, робить район важливим для розуміння XX століття.

Найвідоміші будівлі

Круглий будинок став одним із символів Соцміста: його незвичну форму легко впізнати серед прямокутних кварталів.

Ансамбль чотирьох будинків Ольги Яфи вирізняється оздобленням з вірменського туфу, важкого фактурного каменю. Конструктивізм зазвичай не передбачав такої декоративності, тож ці будинки стали винятком у загальному стилі району.

Будинок культури металургів заводу «Запоріжсталь», колишній клуб-їдальня, донині лишається культурним центром Соцміста.

Будинок-вежа стоїть на перетині Соборного проспекту, 220 і проспекту Металургів.

Визнання і втрати

У 1937 і 1939 роках проєкт Соцміста відзначили на Всесвітніх виставках у Парижі та Нью-Йорку, а до міста запрошували туристів з Бостона, Нью-Йорка і Чикаго. Під час Другої світової війни частина будівель зазнала руйнувань, і повоєнна відбудова додала до ансамблю риси неокласики.

У 2019 році для Шостого селища підготували історичне досьє: Соцмісто разом із ДніпроГЕСом планували внести до попереднього списку Світової спадщини ЮНЕСКО. Повномасштабне російське вторгнення 2022 року ці плани зупинило.

Соцмісто сьогодні

Інтерес до спадщини району зростає. 19–20 листопада 2017 року в Палаці культури металургів пройшла міжнародна конференція «Універсальність явищ запорізького модернізму і школи Баухаус» у межах проєкту «Bauhaus–Zaporizhzhia», співкоординаторкою якого була дослідниця Євгенія Губкіна. 2018 року «Громадське ТБ Запоріжжя» зняло документальний фільм про Соцмісто, в якому мешканці й архітектори говорять про цінність цих будинків.

Про архітектуру самої станції, з якою Соцмісто складає одне ціле, розповідає матеріал «Архітектура ДніпроГЕСу».