Чи можна відвернути спозання України в прірву?

0














Україна проходити зараз на дуже тонкій межі, за якою – прірва.

Причому постійно на наших очах відбувається сповзання в цю прірву. Майже всі це бачать, але майже ніхто не знає, як це відвернути.

Чому Україна періодично в історії опиняється на межі свого існування?

Якщо уважно почитати історію, то можна побачити основну схему загроз для існування України. Ця схема закорінена в суть історичного походження та географічного положення України.

Фронтирний характер України зумовлює її участь у цивілізаційних розривах сусідніх країн, відтак вона змушена піддаватися руйнуванню і зрештою колонізуватися сусідніми країнами, які в цей історичний час цивілізаційним чином посилюються.

Періоди історичного спокою бувають не настільки тривкі, щоб Україна встигла створити свій інтелектуально розвинений правлячий клас, який би міг виробити умови для самостійного цивілізаційного існування.

Сільськогосподарський характер країни був незмінним протягом тисячоліття. А міська інтелектуалізація традиційно відбувалася за рахунок колонізаційного впливу. У ХХ столітті міська інтелектуалізація відбулася за рахунок супутньої русифікації більшості український міст. Відтак навіть зараз українізувати інтелектуалізовані міста важко.

Український правлячий клас, який не мав власних аристократичних традицій, був здебільшого колоніальним, тобто вторинним та залежним, і був здатен демонструвати лише дуже примітивні мотивації – до збагачення, до примітивних міжусобиць між кланами, до переважання тактичного мислення над стратегічним.

Альо понад цім повсякчас реалізовувалася одна і та ж схема управління Україною правлячим класом – олігархічний лад за рахунок несправедливості щодо більшості громади. Це була надексплуатація і приниження громади власним правлячим класом на тлі його неспроможності до творення солідарного суспільства.

Відтак саме українська громада змушена була створювати солідарний рух і здійснювати історичні зміни, які її власний правлячий клас був здійснити не здатен. Зрозуміло, що громада, яка протистоїть власному правлячому класу, погано управляється і не діє стратегічно. А правлячий клас, що не має підтримки громади і час від часу змушений протистояти зовнішньому тиску, не може спиратися на громаду, яку упосліджує.

Тобто схема «пихатий і здирницький правлячий клас проти стихійної громади» постійно рвала Україну на шматки і віддавала її на поталу ворогу.

Що зараз?

Або громада стані стратегічною, або правлячий клас стані менш здирницьким і більш стратегічним. Поки що правлячий клас не дозволяє нам сподіватися на собі. Можливо нам вдасться зробити громаду більш стратегічною, тім більше, що зараз є ті, чого ніколи раніше не було – технології координації та смислового управління громадою з боку окремих общественных лідерів через соціальні мережі, які правлячим класом не контролюються.

Чи можна відвернути сповзання України у чергову історичну прірву?

Справді! Від ми вже такі розумні, маємо історичний досвід подібних сповзань України у прірву. А чи можемо ми скористатися цим історичним досвідом?

Ну можна взяти і проаналізувати, як Скоропадський зробив ставку на тодішніх сільськогосподарських олігархів і дуже скоро мав повсталу проти нього Україну. Можна взяти та проаналізувати як Петлюра йому протистояв, але не маючи жодної державної стратегії зрештою був зметений більшовиками.

Чи можемо ми хоча б адекватно проаналізувати історичні події? Зокрема події української революції ХХ століття?

В принципі це неважко. Але де ті політики разом зі вченими, які здатні аналізувати історію неупереджено, з позиції солідарності з усією громадою, а не з позиції любові до Ськоропадського, Грушевського, Петлюри, Винниченка чи інших постатей?

Чому такий недолугий зміст був у Зверненні Президента до Українського народу з нагоди відзначення 100-річчя подій Української революції 1917 – 1921 років? Чому помилки тодішнього правлячого класу нинішній правлячий клас знову не хоче бачіті? Чому знову звинувачує в усіх негараздах махновщину? Невже історія наш правлячий клас нічому не навчила?

Не отаманщина і махновщина не винувата у поразці української революції ХХ століття. Це облуда, брехня, пересмикування і т. д. В поразці української революції винуватий український правлячий клас або з нестратегічним мисленням (як від Петлюра чі Грушевський), або зі стратегічним мисленням, альо з принциповою нездатністю до творення громадської солідарності та справедливості на фоні укладення договорів з тодішніми олігархами (як Скоропадський).

Чи є позитивний сценарій відвернення сповзання України в прірву?

Я бачу лише два такі позитивні сценарії.

Нинішній Президент війну не закінчив, окуповані території країни на повернувши, корупцію не подолав, олігархію не зруйнував, зрештою політиком не ставши. Після того, як стало зрозуміло, що Президент не виконав і не збирається виконувати свою передвиборну програму, влада мала би змінитися.

Тобто сценарій дострокових президентських та парламентських перевиборів може стати способом початку демонтажу олігархії.

Зрозуміло, що цьому сценарії опираються самі олігархи та оплачувані ними політики всередині непублічної угоди – олігархічного консенсусу.

Цей сценарій не відновлює солідаризм одразу, але дозволяє почати потроху послаблювати надексплуатацію та приниження громади і поставити солідаризм як мету. Тобто цей сценарій дозволяє почати реформу та люстрацію правової системи, започаткувати дійсну боротьбу з корупцією, здійснити перехід від мінського процесу до інших способів уявлень про територію України.

Другий сценарій – громадський рух, що силовим чином здійснює демонтаж олігархічного консенсусу. Так бі мовити, цивілізована махновщина.

Цей сценарій відновлює солідаризм, альо є ризикованим з огляду на малу контрольованість народної стихії.

Всередині цього сценарію дуже ймовірним є військовий наступ ворога, на який Україна змушена буде відповідати національно-визвольною війною.

Це справді два позитивних сценарії, які мають різні, але великі соціальні ризики, і в яких буде різна кількість жертв і ці жертви будуть різні за соціальним походженням.

Негативний сценарій це той, який зараз в Україні реалізується – переукладення олігархічного консенсусу і накопичення громадської соціальної напруги, яка рано чи пізно вибухне громадянською війною.

Натисніть на стрілку що б перейти до наступної сторінки

Оставить комментарий