Чому Мартиненко повинен сісти — Лещенко

0














Шлях Мартиненко — класичний кейс української корупції. І він має сісти в тюрму, оскільки це вже питання не конкретної особи, а порятунку країни від високопоставлених злодіїв.

Таке переконання висловив на сторінках «Нового часу» народний депутат Сергій Лещенко.

Це був мій передостанній розмову з Петром Порошенком. Восени 2015‑го я поцікавився, чому тодішній генпрокурор Віктор Шокін не допомагає розслідувати справу Миколи Мартиненка прокуратуру Швейцарії, регулярно направлявшей в Україну запити про проведення обшуків і допитів. Президент відмахнувся, пославшись на Шокіна — він сказав, що нічого конкретного прокурори з Берна не хочуть.

Через кілька місяців, як тільки запрацює НАБУ, швейцарський епізод стане одним з перших розслідувань. Мова про отримання Мартиненко відкатів на рахунки в Женеві і Цюріху за договорами про постачання обладнання чеського заводу Skoda на українські атомні електростанції.

Слідом за цим НАБУ відкриє справу з уранового концентрату, яке і призвело до затримання Мартиненко. Екс-депутат отримував відкати на свою австрійську фірму Штойерманн за контрактами між українським і казахським держпідприємствами. Після чого гроші йшли на власні потреби, в тому числі оплату медичних послуг його дружини, оренду житла для доньки в Лондоні, чартерні літаки і т. д. Мене допитали в якості свідка по обох справах, і я передав НАБУ десятки сторінок документальних підтверджень.

Мартиненко — класичний кейс української корупції. Я отримав доступ до його деклараціями про доходи. За 1998 рік, коли він вперше був обраний депутатом, Мартиненко задекларував дохід 77 тис. грн ($22 тис.) і автомобіль Nissan Patrol. З тих пір, ні дня не перебуваючи поза української політики, він доріс до олігарха і тіньового бенефіціара двох революцій, розставивши своїх дивляться на потоки в цілих секторах економіки — атомної енергетики, уранової і титанової промисловості. Встиг двічі побувати лідером фракції Наша Україна і безперервно з 2002 року керував комітетом з питань паливно-енергетичного комплексу Ради. Є бізнес-партнером президента Порошенко на взуттєвій фабриці в Києві, на місці якої повинна зрости елітна нерухомість.

Швейцарське розслідування почалося після того, як неадекватні суми стали приходити на рахунку малоактивною офшорної компанії Bradcrest. Після цього прокуратура Берна провела обшуки в банках і вилучила «формуляр А», де кінцевим бенефіціаром рахунків вказано Мартиненко.

Як і у всіх великих антикорупційних розслідуваннях, ключ до успіху лежав у пошуку слабкої ланки. У справі Лазаренка ним виявився його дорученець Петро Кириченко, який в обмін на правдиві показання вийшов на свободу і легалізувався в США, а Лазаренко отримав вісім років в’язниці. В історії з Мартиненко слабкою ланкою став його колишній бізнес-партнер, екс-депутат і в минулому міністр надзвичайних ситуацій Давид Жванія.

Ще в середині 1990‑х Жванія з Мартиненко працювали над поставками в Україну тепловиділяючих елементів для атомних електростанцій, а потім у 2002‑му обралися депутатами від Нашої України. Чорна кішка пробігла між ними вже після революції гідності — це було пов’язано з розподілом грошей в партнерстві. Паралельно почалося розслідування у Швейцарії, доставила чимало неприємностей сім’ї Жванії. Його дружина і діти оселилися на віллі в елітному передмісті Цюріха Цумикон, а оскільки засоби пройшли через токсичний рахунок Мартиненко, досліджуваний прокуратурою Швейцарії, дружині Жванії довелося відвідати поліцейський відділок для пояснень. Щоб отримати дипломатичну недоторканність, МЗС навіть оформив її ненадовго на роль референта посольства України в Швейцарії.

Справа Мартиненко стало першим великим заходом НАБУ на територію недоторканних. Це навіть не Роман Насиров — гвинтик чужий корупції, коли головні потоки спрямовуються в кишені вищестоящих патронів.

Мартиненко сам є вигодонабувачем від схем, які працювали на держпідприємствах. Після перекладу на офшорні рахунки, ці суми частково поверталися назад в політику — за них купувалися голоси в Раді, потрібні рішення чиновників, ефіри на телебаченні, будувалися партії і формувався хор продажних експертів. Так утворювався кругообіг корупції в природі, коли вкрадені гроші примножували політичні капітали і продовжували спіраль подальшого перебування у влади.

Справа Мартиненко зробить українську політику чесніше. Важливо, щоб з’явилися прецеденти покарання корупціонерів, які добровільно ніколи не відмовляться від легкого «заробітку» на державних потоках. За 25 років незалежності єдиним топ-чиновником, які відсиділи за корупцію, став Павло Лазаренко, засуджений американським суддею до восьми років в’язниці. Поки в Україні не з’явиться аналогічна історія, політика залишиться головним імунітет від переслідування. Тому Мартиненко повинен сісти в тюрму — це більше питання не конкретної особи, а порятунку країни від високопоставлених злодіїв.

Источник

Натисніть на стрілку що б перейти до наступної сторінки

Оставить комментарий