Заводський район

Заводський район лежить на лівому березі Дніпра нижче греблі ДніпроГЕСу і межує з Дніпровським, Вознесенівським і Шевченківським районами. Його площа 56 квадратних кілометрів, але житлова частина невелика: більшу територію займають промислові майданчики. Назва району прямо говорить про основне джерело роботи для його мешканців.

Кічкаська переправа

Історія цих місць значно старша за промисловість. У IX–I століттях до н. е. на схилах балок Осокорової і Кічкаської з'явилися перші поселення, збереглися кургани скіфів і сарматів. У X столітті Костянтин Багрянородний описав тут Крарійську переправу на шляху «з варягів у греки», яку пізніше стали називати Кічкаською. Саму назву виводять від тюркських слів «кис-каш», «найкоротший», що пасує переправі нижче порогів, або «коч-коч», «проходь, іди».

У XVII–XVIII століттях переправу і верф захищали редути Війська Запорозького. Після 1775 року землі між балками отримав Павло Потьомкін, і тут виникла слобода Кічкас, згодом Павло-Кічкас. З 1789 року поруч жили меноніти колонії Ейнлаге (про них матеріал «Меноніти на Хортиці та в Олександрівську»).

Міст і курорт

У 1904–1908 роках на місці переправи звели Кічкаський міст за проєктом інженера Ф. В. Лата. Він мав одну арку завдовжки 336 метрів, а проліт у 190 метрів був тоді найбільшим у Європі. У 1904–1919 роках на місці сучасного річкового порту працював курорт Александрабад, заснований Нібуром, із власним водогоном, електростанцією і центральним опаленням.

Дніпрокомбінат

У 1927–1928 роках разом із ДніпроГЕСом почали будувати Дніпрокомбінат, комплекс чорної і кольорової металургії. Будівельники жили в робочих селищах, що мали номери: 7, 8, 9, 10, 11-те. 1932 року після пуску станції вода затопила балки Осокорову і Кічкаську та старе село Павло-Кічкас, і робоче селище опинилося на півострові.

У 1932–1937 роках один за одним запрацювали «Дніпроспецсталь», «Запоріжсталь», алюмінієвий, електродний, феросплавний, коксохімічний, вогнетривкий заводи і титано-магнієвий комбінат. У серпні–вересні 1941 року підприємства евакуювали, а в 1943–1955 роках металургійний комплекс відроджували, поруч забудовуючи квартали дво- і триповерхових будинків. 1954 року трамвай з'єднав заводську частину з центром.

Утворення району

Як окрема адміністративна одиниця Заводський район з'явився 23 травня 1969 року, коли його виділили з Орджонікідзевського (нині Вознесенівського) району. До нього увійшли Павло-Кічкас, Запоріжжя-Ліве, 11-те і 13-те селища, а згодом також Скворцове і Підпорожнянка.

Район сьогодні

Тут зосереджена більшість великих підприємств міста: «Запоріжсталь», «Запоріжкокс», «Дніпроспецсталь», завод феросплавів, «Запоріжвогнетрив», сталепрокатний завод, титано-магнієвий комбінат. 2010 року в районі було 1376 підприємств, на яких працювало близько 49,6 тисячі людей.

У районі живе понад 53 тисячі людей; найбільше мешканців було в 1970-х роках. Працюють 11 шкіл, два палаци культури, будинок дитячої та юнацької творчості, народний молодіжний театр «Борисфен» і спортивний комплекс «Титан», відкритий після реконструкції у квітні 2026 року. Залізнична станція Запоріжжя-Ліве є вузловою сортувальною станцією Придніпровської залізниці.