Дві надії: як уникнути крапки в довготривалому процесі польсько-українського порозуміння

1

Досліджуючи історію польсько-українських стосунків ХХ століття, зокрема найкривавіших сторінок, я пишу про симетрію. Страшну симетрію наших відносин, яка з кожним проявом збільшення тиску з однієї чи іншої сторони відгукувалася симетричними діями візаві. Цей ефект кривавого доміно призвів до того, що обидва наші народи мають серед себе людей, котрі зважилися й учинили злочини. Проти свободи, проти віри, проти життя інших.

Є інша сторона медалі – попри все були люди, які не втратили людськості в нелюдяний час. Руку подавали одне одному не лише звичайні українці й поляки, а й лідери наших антагоністичних рухів. Вибачення та прощення за перших, продовження справи других – це те, на чому базувався багатолітній процес порозуміння.

Просимо прощення і пробачаємо – християнська, громадянська та геополітична формула побудови партнерства.
Сьогодні, впровадивши в дію кримінальне покарання за висловлені вголос думки щодо нашого минулого, в якому – нагадую – брали участь обидва наші народи, президент Польщі недбало поставив крапку в довготривалому процесі порозуміння. Бо ж немає порозуміння без розуміння, а розуміння без чути сказане.

Право висловлюватися забрали не в українців, хоч ми справедливо обурені, зокрема потенційною “транснаціональністю” санкцій, впроваджених польським законодавцем. Але сьогодні українці – не національна меншина, не поневолена нація, а – суверенна держава, яка, певен, зможе захистити свободу слова та людські права своїх громадян.

Источник

Оставить комментарий