Будівництво ДніпроГЕСу: як гребля змінила Дніпро і місто

Ідея використати енергію дніпровських порогів виникла задовго до радянської індустріалізації. Ще в травні 1918 року проєкти гідроелектростанції на порогах розглядала Рада Міністрів Української Держави. Але втілили її у 1920-х роках, коли план ГОЕЛРО передбачав будівництво великих електростанцій.

Рішення і початок

На початку грудня 1926 року Рада праці й оборони СРСР ухвалила будувати Дніпровську гідроелектростанцію. Офіційною датою початку робіт вважається 15 березня 1927 року, коли на Дніпробуд прибули перші будівельники. 8 листопада 1927 року відбулася урочиста закладка станції, а в 1928–1929 роках розгорнулися роботи на основних спорудах: греблі, машинній залі, шлюзі.

З лютого 1927 року головним інженером, а згодом начальником Дніпробуду був енергетик Олександр Вінтер, а архітектурну частину розробили брати Весніни (докладніше в матеріалі «Архітектура ДніпроГЕСу»). Технічний нагляд здійснював полковник інженерного корпусу США Г'ю Лінкольн Купер, якого радянський уряд запросив головним консультантом. У проєкті використали досвід гідрокомплексу сера Адама Бека на Ніагарському водоспаді та ГЕС Ла-Габель у Канаді.

Американські машини

Обладнання для станції частково закупили у США. Вісім турбін постачила компанія Newport News Shipbuilding, дев'яту виготовили в СРСР за американським зразком. П'ять генераторів дала General Electric, ще чотири аналогічні зробили на ленінградському заводі «Електросила». 17 вересня 1932 року кількох американських інженерів-консультантів, серед них Г'ю Купера, нагородили радянськими орденами Трудового Червоного Прапора.

Пуск

Перший гідроагрегат увімкнули 10 жовтня 1932 року. До 1939 року запрацювали всі дев'ять агрегатів загальною потужністю 560 тисяч кіловат. 1 травня 1933 року шлюзом уперше пройшов пароплав, а 17 липня того ж року теплохід «В. Я. Чубар» здійснив перший рейс із Києва до Херсона: після затоплення порогів Дніпро став судноплавним на всьому протязі.

Ціна цього успіху була відчутною. Вода піднялася і затопила понад 50 населених пунктів, а також усі дев'ять дніпровських порогів, які століттями визначали життя краю. У 1927–1932 роках зону майбутнього водосховища обстежувала комплексна наукова експедиція Дніпробуду під керівництвом Дмитра Яворницького. Про самі пороги розповідає матеріал «Дніпрові пороги».

Місто навколо станції

ДніпроГЕС визначив долю Запоріжжя. Уже 1928 року професор Іван Александров наголошував на потребі плану розвитку міста навколо станції. Енергія ГЕС живила нові підприємства: 3 вересня 1930 року заклали алюмінієвий комбінат, з'явилися «Запоріжсталь», коксохімічний, феросплавний заводи, завод інструментальних сталей. Для робітників збудували житловий район, який називали Соцмістом або Шостим селищем. Зараз це пам'ятка конструктивізму, про неї окремий матеріал «Соцмісто».

30 вересня 1934 року греблею пустили одноколійну трамвайну лінію на правий берег, маршрут № 7. Гребля стала для міста ще й переправою між берегами Дніпра.

Підрив 1941 року

18 серпня 1941 року о 20:15, після звісток про прорив німецьких військ до Запоріжжя, радянські підривники висадили греблю. У ній утворився пролом, а машинна зала була зруйнована. Вибух готували таємно, не попередивши ні населення, ні військових на березі та на Хортиці, тож потік води спричинив загибель людей. Кількість жертв досі є предметом суперечок: часто називають цифри від 20 тисяч до 80–120 тисяч, але документальних підтверджень таких оцінок немає, а частина дослідників вважає їх значно перебільшеними.

Після захоплення міста німецькі будівельні частини відновили зруйновану ділянку греблі завдовжки 175 метрів, і в січні 1943 року станція знову почала давати струм. Відступаючи, німецькі війська замінували греблю і машинну залу, завізши понад 200 тонн вибухівки. Повністю знищити споруду їм не вдалося. Детальніше про ці події в матеріалі «Запоріжжя у Другій світовій війні».

Відбудова

Відновлення почалося навесні 1944 року під керівництвом архітектора Віктора Весніна. Ускладнювало роботу те, що архів будівництва вивезли під час окупації; його знайшли в Чехословаччині лише 1945 року. У березні 1947 року запрацював перший відновлений агрегат, 31 серпня 1949 року шостий, а 12 червня 1950 року останній, дев'ятий. Потужність станції зросла з 560 до 650 мегават, і до 1956 року ДніпроГЕС залишався найпотужнішою гідроелектростанцією Європи.

22 квітня 1972 року почалося будівництво другої черги, ДніпроГЕС-2. Її перший агрегат дав струм 1974 року, а на повну потужність станція вийшла 1981 року. Сучасний стан споруди описано в картці «ДніпроГЕС».