Запоріжжя у Другій світовій війні: 1941–1943

Напередодні війни Запоріжжя було одним із найбільших індустріальних центрів України. Наприкінці 1940 року в місті жило 300 тисяч людей, працювали ДніпроГЕС, «Запоріжсталь», алюмінієвий і феросплавний заводи, мережа трамвая сягала 75 кілометрів. Усе це зробило місто важливою ціллю для обох армій.

Літо 1941 року

Перше бомбардування Запоріжжя німецька авіація здійснила 22 липня 1941 року. У серпні–жовтні північніше і південніше міста точилися бої, від яких залежав лівий фланг радянсько-німецького фронту.

18 серпня 1941 року німецьким військам вдалося захопити правобережну частину міста і почати наступ на острів Хортиця. Того ж дня радянські військові підірвали спочатку міст, що з'єднував Хортицю з правим берегом, а потім, за спеціальним наказом із Москви, греблю ДніпроГЕСу. Групою підривників керував військовий інженер Борис Епов.

Підрив греблі

Вибух прогримів о 20:15. У греблі утворився пролом, через який ринула багатометрова хвиля. Операцію готували таємно, не попередивши ні цивільних, ні війська, що стояли в низинах і на Хортиці, тож вода забрала багато життів. Одночасно знищили генератори, і робота заводів міста зупинилася. Самих підривників радянська контррозвідка спершу заарештувала як диверсантів і відпустила лише після втручання командування.

Скільки людей загинуло, точно невідомо. У публікаціях трапляються оцінки від 20 тисяч до 80–120 тисяч, проте документами вони не підтверджені, і частина істориків вважає їх перебільшеними. Історик В. М. Мороко дійшов висновку, що потреби висаджувати греблю не було, а трагедія 18 серпня показує ставлення радянської держави до власних громадян. Інші дослідники вважають підрив вимушеним кроком. Докладніше про історію станції в матеріалі «Будівництво ДніпроГЕСу».

Два роки окупації

Лівобережне Запоріжжя німецькі війська захопили 4 жовтня 1941 року. У межах сучасного міста окупанти утворили дві адміністративні округи: запорізьку і хортицьку. Німецькі будівельні частини відремонтували зруйновану ділянку греблі, а влітку 1942 року на станції змонтували нове обладнання німецького виробництва; у січні 1943 року ГЕС знову почала давати струм.

Запоріжжя займало важливе місце в планах німецького командування, і Гітлер кілька разів приїжджав до міста. Коли фронт почав відкочуватися на захід, біля Запоріжжя спорудили ділянку Східного валу: мережу дотів, протитанковий рів шириною 5–6 метрів і глибиною 3–4 метри, мінні поля на найнебезпечніших напрямках. Водночас греблю і машинну залу почали готувати до знищення, завізши понад 200 тонн вибухівки й десятки авіабомб.

Нічний штурм

12–14 жовтня 1943 року лівобережне Запоріжжя звільнили сили 8-ї гвардійської армії генерала Василя Чуйкова. Штурм увійшов в історію як перший успішний нічний танковий штурм великого міста. Пізніше цей досвід використали під час бою за Зеєловські висоти на підступах до Берліна.

Правобережну частину міста і Хортицю звільнили до 30 грудня 1943 року. Під час боїв німецькі війська намагалися підірвати греблю, однак радянські розвідники перерізали провід до вибухівки і врятували споруду. Їхні імена згодом дали назви запорізьким вулицям, а подвиг увічнено в пам'ятниках.

Відбудова

Місто вийшло з війни зруйнованим. Відновлення ДніпроГЕСу почалося навесні 1944 року, і в березні 1947 року запрацював перший відновлений агрегат. «Запоріжсталь» відновили до 1949 року, а до кінця 1950 року житловий фонд відбудували на 90 відсотків. Уже на початку 1950-х років у центрі з'явилися нові ансамблі, серед них концертний зал імені Михайла Глінки на Соборному проспекті.

Пам'ять про ті роки зберігають меморіальний комплекс на честь воїнів, загиблих під час форсування Дніпра (вулиця Гребельна), внесений до реєстру пам'яток національного значення, і дата «1943», вибита на бику греблі ДніпроГЕСу.