Історія Запоріжжя: від Хортиці до індустріального міста

Запоріжжя молоде як місто і дуже старе як місце. Тут Дніпро, вирвавшись із порогів, розливався широкою долиною, а острів Хортиця ділив річку на два русла. Зручні переправи, гранітні береги і багаті плавні приваблювали людей задовго до появи фортеці, від якої місто веде свій офіційний відлік.

Давнина: острів і переправи

Найдавніші поселення на території сучасного міста археологи пов'язують із середньостогівською культурою енеоліту (V–IV тисячоліття до н. е.). Їхні рештки знайдено на північному сході Хортиці. Скіфи, сармати, черняхівські племена залишили тут городища, кургани і монети; про це докладно в картці острова Хортиця.

За часів Київської Русі тут діяли переправи через Дніпро: Крарійська біля острова Святого Григорія (так візантійці називали Хортицю) і Кічкаська, назва якої походить від тюркського слова «перевіз». На картах XVIII століття її позначали як Велику татарську переправу. 1103 року біля Хортиці руські князі Святополк і Володимир здобули переломну перемогу над половцями. Після монгольської навали 1237–1240 років край на два століття опинився у складі Золотої Орди.

Козацький край

У XV–XVII століттях місцевість належала до Запорожжя, вольностей запорозьких козаків. Єдиною Січчю безпосередньо в межах сучасного міста була Хортицька: її збудував у 1550-х роках (джерела називають 1552 або 1556 рік) князь Дмитро Вишневецький на острові Мала Хортиця (Байда), а 1557 року укріплення зруйнувало османо-татарське військо. Пізніше на Хортиці стояли реєстрові козаки, звідси починали походи повстанці, а в 1660–1670-х роках острів був базою Івана Сірка. Про ці події розповідає матеріал «Запорозька Січ і Хортиця».

У 1734–1775 роках лівобережна частина сучасного міста входила до Самарської паланки Війська Запорозького, правобережна до Кодацької.

Фортеця, яка стала містом

28 серпня 1770 року на лівому березі Дніпра заклали Олександрівську фортецю, одну з укріплень Дніпровської лінії, що мала захищати південні кордони Російської імперії. Будівництво завершили 1775 року, і майже одночасно було ліквідовано останню Запорозьку Січ. Навколо фортеці виріс форштадт, де селилися будівельники, відставні солдати й ремісники. Детальніше про це в статті «Олександрівська фортеця».

Після приєднання Криму Дніпровська лінія втратила військове значення, але поселення залишилося. 5 червня 1806 року Олександрівськ став повітовим містом Катеринославської губернії, а 1811 року отримав герб. Поблизу з кінця XVIII століття оселялися меноніти, вихідці з німецьких земель, які заснували колонії Хортиця, Розенталь, Кічкас, Шенвізе (про них окремий матеріал «Меноніти на Хортиці»).

Залізниця і заводи

Справжній розвиток почався 1873 року, коли через місто пройшла залізниця Москва–Севастополь. Олександрівськ перетворився на транзитний пункт для хліба, а за ним прийшла промисловість: у 1880–1890-х роках відкрилися заводи Бадовського, Леппа і Вальмана, Циглера, Кацена, Олександрівська машинобудівна компанія. 1902 року нова залізниця з'єднала місто з Кривбасом і Донбасом.

Населення швидко зростало: майже 19 тисяч у 1897 році і 63,6 тисячі напередодні Першої світової війни. У 1893–1904 роках збудували водогін від річки Мокра Московка, 1910 року запрацювала перша електростанція. Під час війни сюди евакуювали заводи із західних губерній, зокрема з Варшави та Петрограда, і до кінця 1916 року в місті жило вже 72,9 тисячі людей.

Революція і нова назва

1917–1920 роки Олександрівськ пережив як арену боротьби: місцева рада підтримала Центральну Раду, у квітні 1918 року місто звільнив Запорізький корпус Армії УНР, далі владу змінювали більшовики, білогвардійці та загони Нестора Махна. Наприкінці 1920 року тут остаточно закріпилася радянська влада. 1921 року губернію назвали Запорізькою, і того ж року місто отримало назву Запоріжжя. Як народилася ця назва, розповідаємо в матеріалі «Звідки назва Запоріжжя».

ДніпроГЕС і індустріалізація

1927 року почалося будівництво Дніпровської ГЕС, яке визначило долю міста. Перший агрегат дав струм 10 жовтня 1932 року, а до 1939 року стали до ладу всі дев'ять. Поруч виросли «Запоріжсталь», коксохімічний, алюмінієвий, феросплавний заводи, завод інструментальних сталей. Для робітників збудували новий район, Соцмісто, сьогодні пам'ятку конструктивізму. Наприкінці 1940 року в Запоріжжі жило 300 тисяч людей. Подробиці в статтях «Будівництво ДніпроГЕСу» і «Соцмісто».

Війна і відбудова

Друга світова війна дійшла до міста влітку 1941 року. 18 серпня радянські підривники зруйнували частину греблі ДніпроГЕСу, що спричинило численні жертви. З 4 жовтня 1941 року по 14 жовтня 1943 року Запоріжжя перебувало під німецькою окупацією, лівобережну частину звільнили після нічного штурму 12–14 жовтня 1943 року. Про ці події окремий матеріал «Запоріжжя у Другій світовій війні».

Відбудова тривала кілька років: ДніпроГЕС знову запрацював 1947 року, «Запоріжсталь» відновили до 1949 року. У 1950–1970-х роках з'явилися нові житлові масиви, серед них Вознесенка, Космічний, Шевченківський, Хортицький, Південний. До кінця 1980-х років населення міста досягло 900 тисяч.

Незалежна Україна

5 серпня 1990 року в місті відбувся велелюдний мітинг Народного руху. У 2004 році почалося будівництво нових мостів через Дніпро. Після 2015 року на хвилі декомунізації було перейменовано площі, вулиці й три райони, а 2025 року Комунарський район став Космічним (див. «Перейменування в Запоріжжі»). Від 2022 року місто живе в умовах повномасштабної війни, залишаючись важливим центром півдня України.

Коли засноване місто

Офіційною датою тривалий час вважався 1770 рік, коли заклали Олександрівську фортецю. Саме 250-річчя від цієї події держава відзначала у 2020 році. Водночас 27 червня 2014 року міська рада, спираючись на висновки робочої групи, визнала роком заснування 952-й: тоді в трактаті Костянтина Багрянородного «Про управління імперією» вперше описано городища на обох берегах Дніпра і острів Хортиця.