Олександрівська фортеця: з чого почалося місто

Наприкінці 1760-х років Російська імперія воювала з Османською, і для захисту нових південних земель від татарських набігів будувалася Дніпровська лінія, ланцюг укріплень від Дніпра до Азовського моря. Одним із ключових пунктів лінії мала стати фортеця біля Дніпра, на запорозьких землях між річками Мокра і Суха Московка. Її назвали Олександрівською.

Невдалий початок

Перша згадка про фортецю датується 25 серпня 1770 року, а днем закладення в міських документах вважається 28 серпня. Будувати почали біля гирла Мокрої Московки. Восени й узимку вирили рови й намітили вали, але навесні, коли почав танути сніг, річка підтопила будову. Місце довелося змінити.

У травні 1771 року фортецю заклали вдруге, приблизно за два кілометри на північний захід, ближче до Дніпра і Сухої Московки. Цього разу будівництво пішло успішно і завершилося 1775 року. Першим комендантом став Вілем фон Фредездорф.

Якою була фортеця

Олександрівська фортеця була серйозним укріпленням. У плані вона мала вигляд п'ятнадцятикутної зірки площею близько 105 десятин (130 гектарів). Вали оточували глибокі рови. Усередині стояли чотири цитаделі, тобто окремо укріплені споруди, здатні оборонятися самостійно, а також 16 капонірів, каземати, п'ять казарм, будинок коменданта, цейхгауз для зброї та обмундирування і церква святого Георгія Побідоносця.

За даними 1783 року в гарнізоні служили 43 офіцери з родинами і понад 500 солдатів. До складу входили інженерна команда з 18 осіб, артилерійська з 50, прикордонний батальйон із 363 солдатів у п'яти ротах, а також інвалідна рота з 82 солдатів і 26 військових майстрових. Фортеця і передмістя були зупинкою для військ, що йшли до Криму; при фортеці діяла в'язниця.

Ціна будівництва для запорожців

Фортецю зводили на землях Війська Запорозького, де стояли козацькі зимівники. 23 грудня 1771 року запорожці написали імператриці Катерині II скаргу: при будівництві зимівники зруйнували, ліси вирубали на будівлі й дрова, а козаки лишилися без житла. Відповіді вони не отримали.

У переказах нащадків перших поселенців збереглася розповідь про першу люту зиму, коли на будові працювало до восьми тисяч землекопів. Рятуючись від холоду, вони нещадно рубали дуби вздовж обох Московок, і навесні від лісу залишилися самі пеньки. Ці свідчення пізніше записав і опублікував краєзнавець Яків Новицький.

Від форштадту до міста

Біля фортеці майже одразу виникло передмістя, яке називали «фурштатом», від німецького «форштадт». Воно розташувалося там, де заклали першу, невдалу фортецю. Тут селилися селяни-будівельники, каторжники, обслуга фортеці, відставні солдати. Станом на 1781 рік у поселенні жили 7 купців і 329 міщан, щороку проходили чотири ярмарки.

1778 року фортеця отримала статус повітового міста, проте 1783 року повіт скасували. 1785 року Олександрівський фурштат став посадом. Після приєднання Криму Дніпровська лінія втратила військове значення і була ліквідована, а 5 червня 1806 року Олександрівськ став повітовим містом Катеринославської губернії. 1811 року місто отримало герб.

Що залишилося

Від валів і ровів фортеці на поверхні майже нічого не збереглося: на їхньому місці виросли квартали старого міста, що нині належать до Олександрівського району. Про те, як забудовувався дореволюційний Олександрівськ, розповідає матеріал «Старий Олександрівськ».

Пам'ять про фортецю зберігає і назва району, і сама дата 1770 року, яку довго вважали роком заснування Запоріжжя. У 2020 році саме від неї держава відраховувала 250-річчя міста. Найповнішою працею про перші десятиліття фортеці досі залишається «Історія міста Олександрівська» Якова Новицького, видана в Катеринославі 1905 року.