Запорозька Січ і Хортиця: замок Вишневецького, реєстровці, Сірко

Запорозька Січ була укріпленим центром Війська Запорозького Низового з другої половини XVI до кінця XVIII століття. Вона розташовувалася «за порогами» Дніпра, тобто нижче за течією від кам'яних гряд, які ускладнювали доступ з півночі. За ці два століття Січ кілька разів переносили: джерела знають вісім січей, що наслідували одна одну.

Вісім Січей

Хронологія, яку зазвичай наводять історики, виглядає так:

Січ мала вали з палісадом і зрубами, на яких стояли гармати. Усередині була площа з куренями, тобто казармами для козаків, церквою і будинками старшини. Залога, яку називали кошем, налічувала кілька тисяч козаків, а іноді до десяти тисяч.

Замок Дмитра Вишневецького

Ще на початку XVI століття прикордонні старости радили польським королям поставити фортецю на Дніпровому Низу проти татарських нападів. Утілив цю ідею князь Дмитро Вишневецький, староста канівський і черкаський. У 1550-х роках (у джерелах трапляються дати 1552 і 1556) він збудував замок на острові Мала Хортиця, з яким зазвичай ототожнюють сучасний острів Байда. Постійна залога становила близько 300 осіб: козаки, бояри, слуги.

Звідси Вишневецький ходив на османські фортеці в пониззі Дніпра, зокрема на Іслам-Кермен. Хан відповів облогою. Влітку 1557 року кримське військо разом з османськими та молдовськими загонами вдруге обступило острів, під берегом стали султанські галери. Коли скінчилися припаси, а козаки почали розходитися, князь залишив Хортицю. У листі до московського царя він пояснював, що пішов «бо харчів не стало і козаки розійшлися».

Чи була це перша Січ

Частина істориків називає замок Вишневецького першою Січчю, і на цьому ґрунтується популярне уявлення про Хортицю як колиску козацтва. Більшість дослідників із цим не згодні. Документи середини 1550-х років називають укріплення «замком» або «городком», а не «січчю». У них немає ні коша, ні виборних отаманів: Вишневецький виступає одноосібним володарем. Перша Січ, яка відповідає всім ознакам, виникла приблизно через два десятиліття на острові Томаківка.

Водночас значення Хортицького замку визнають усі. Спільне життя гарнізону на порубіжжі стало моделлю для пізнішої організації запорозького товариства. Уже 1568 року король Сигізмунд II Август звертався до козаків як до окремої групи населення, що збирається «на низу, на Дніпрі».

Острів після замку

Хортиця не втратила значення і після 1557 року. У 1596–1648 роках з перервами тут стояла залога реєстрових козаків. З острова починали повстання Тарас Трясило (1630) та Іван Сулима (1635), а 1648 року Богдан Хмельницький розгромив на Хортиці польську залогу. У 1660–1670-х роках острів був військовою базою кошового отамана Івана Сірка.

На острові досі є назви, пов'язані із запорожцями: урочище Сагайдачного, Січові ворота, Козача могила. У балках Молодняга, Липова і Совутина археологи відкрили зимівники XVIII століття з цвяхами, керамікою, ножами й рештками печей.

Під час російсько-турецької війни 1735–1739 років на Хортиці звели укріплення, а 1736 року заснували верф, де будували чайки. Для захисту верфі спорудили фортецю і ретраншемент, рештки якого збереглися. Кілька десятків суден затонуло біля острова; частину їх згодом підняли археологи.

1775 рік

Останній період Січі (1734–1775) був часом економічного піднесення Запоріжжя і водночас поступового наступу на його автономію. Біля Нової Січі імперія поставила ретраншемент із залогою, кордони Запоріжжя оточили укріпленими лініями. Однією з таких ліній була Дніпровська, і її частиною стала Олександрівська фортеця, закладена 1770 року на землях козаків.

У квітні 1775 року Григорій Потьомкін запропонував ліквідувати Січ. 4–5 (15–16) червня війська генерала Петра Текелія, які поверталися з турецького фронту, оточили Нову Січ, і вона припинила існування. Хортиця, що належала до запорозьких володінь, перейшла під владу імперії, а 1789 року на острові оселилися меноніти.

Пам'ять про Січ

Інтерес до запорозької історії відродили дослідники XIX і XX століть, насамперед Дмитро Яворницький та Яків Новицький, які обстежили місця колишніх Січей. 1965 року Хортицю оголосили історико-культурним заповідником для увічнення пам'яті запорозького козацтва, а 1993 року він отримав статус національного. Нині на острові діє музей історії запорозького козацтва і реконструкція січового укріплення з церквою і куренями, яку видно на фото вгорі.