Історія з Саакашвілі тільки починається: Порошенко приготується

0














Порошенко своїм указом позбавив екс-президента Грузії і екс-губернатора Одеської області, а нині свого жорсткого і непримиренного опонента Михайла Саакашвілі українського громадянства, яке сам же йому надав два з невеликим роки тому, коли запросив грузинського політика остаточно переїхати в Україну і повноцінно включитися в українське політичне життя. Пише відомий в Україні і Росії журналіст Євген Кисельов.

Я не хочу аналізувати тут і зараз причини, що призвели до розриву Порошенко і Саакашвілі, який був остаточно оформлений скандальним президентським указом, вже викликав хвилю критики в українських ЗМІ. Я не хочу обговорювати, чому і навіщо український президент видав цей указ – особливо всілякі екстравагантні теорії на цей рахунок.

Наприклад, версію про те, ніби насправді це лише вистава, розпочатий за спільною змовою, для того, щоб реанімувати слабку популярність Саакашвілі в Україні.

Або іншу подібну версію, що Порошенко прийняв рішення мало чи не за вказівкою вашингтонського або брюссельського обкому, де у Саакашвілі нібито з’явилися якісь могутні недоброзичливці.

Залишаю конспірологію конпирологам.

Хочу зосередитися виключно на юридичній стороні питання.

Указ президента не опублікований, і в його відсутність є тільки один офіційний документ – інформація про цей указ, оприлюднена на сайті Державної міграційної служби України. У цьому повідомленні прямо дається посилання на статтю 19 Закону «Про громадянство України», в якій перераховані підстави для втрати громадянства України.

Відкриваємо закон, читаємо статтю 19. Ставлення до казусу Саакашвілі має лише пункт 2. У ньому говориться, що людина може втратити громадянство України у разі, якщо він придбав його на підставі статті 9 цього ж Закону, при цьому зробивши обман, або свідомо надавши неправдиві відомості або фальшиві документи.

Що ж, дивимося статтю 9 Закону «Про громадянство України».

У ній детально описується, як воно може бути надано іноземному громадянину.

Єдина частина цієї статті, яка, знову-таки, може мати відношення до казусу Михайла Саакашвілі, говорить наступне:

«До громадянства України не приймається особа, яка:

1) вчинила злочин проти людства чи здійснювала геноцид;

2) засуджена в Україні до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину (до погашення або зняття судимості)

3) вчинила на території іншої держави діяння, яке визнано законодавством тяжким або особливо тяжким злочином».

Принцип презумпції невинуватості означає, як відомо кожному правознавцю-першокурснику, що ніхто не зобов’язаний доводити свою невинність, а занести людини в розряд вчинили злочин можна тільки на підставі вироку суду, який набрав законної сили.

На той момент, коли Саакашвілі отримав українське громадянство – а було це 30 травня 2015 року — ніяких вступили в силу проговоров суду щодо колишнього грузинського президента не було. Немає їх, до речі, і по сей день.

Саакашвілі лише пред’явлені звинувачення, призначена міра запобіжного заходу – заочний арешт. Однак, знову-таки, будь-який студент-першокурсник легко пояснить, що між пред’явленням обвинувачення, призначенням запобіжного заходу, іншими слідчими діями та обвинувальним вироком лежить дистанція величезного розміру.

У законі «Про громадянство України», який я цитував вище, до речі кажучи, немає ні слова про те, що громадянство України не може бути прийнята особа, проти якого в іншій країні ведуться ті чи інші слідчі дії, як у випадку Саакашвілі.

І якщо вже на те пішло, про те, що нова влада Грузії давно намагаються розгорнути кампанію кримінального преследвания Михайла Саакашвілі, давно і добре відомо в усьому світі. І в Європі, і в Америці ставлення до цього однозначне: всі ці справи, всі ці звинувачення – спроба звести рахунки з політичним конкурентом.

Доречно нагадати, що в серпні 2015 року Інтерпол відмовився оголошувати Михайла Саакашвілі у міжнародний розшук – на тій же підставі: звинувачення проти нього виглядають політично мотивованими.

Приблизно те ж саме йдеться в нещодавно опублікованому «Українською правдою» копії постанови української прокуратури про відмову в задоволенні запиту грузинських властей про екстрадицію Саакашивили, датованого 31 березня 2015 року – там є посилання на статтю 3 Європейської конвенції про видачу правопорушників. Ця стаття як раз про те, що для відмови у видачі достатньо лише підозри, що за звинуваченнями можуть стояти політичні мотиви.

Я не кажу вже про те, що є ще один юридичний аспект казусу Саакашвілі: Україна несе певні міжнародно-правові зобов’язання -уникати прийняття рішень, в результаті яких фізична особа може опинитися в статус апатрида, тобто особи, яка не має громадянства жодної країни (а саме так виходить у випадку з Саакашвілі) – якщо ж приймати такого роду рішення, то тільки на підставі всебічного розгляду справи в суді.

Суду не було, але він, швидше за все, буде.

Михайло Саакашвілі напевно буде оскаржити в судовому порядку дії української влади і добиватися поновлення у громадянстві України. І напевно йому будуть допомагати висококваліфіковані юристи.

Відверто кажучи, поки що важко собі уявити, як українська влада буде відстоювати в суді свою правоту – якщо за законом. Розгляд справи про громадянство Саакашвілі, в будь-якому випадку, стане лакмусовим папірцем на перевірку незалежності суду в постмайданної Україні.

І взагалі, вся ця історія тільки починається.

Источник

Натисніть на стрілку що б перейти до наступної сторінки

Оставить комментарий