Київ-Варшава – досі спільна справа

0














Українсько-польські відносини торік стали для багатьох в Україні справжнім холодним душем. Холодним історичним душем, якщо точніше. Після поїздки до Варшави, де відбувалося засідання Українсько-польської групи діалогу, я поділилася деякими думками на цю тему в останньому числі “Дзеркала тижня”. Для тих, хто в нашому твітеризованому світі відучився від публікацій великого обсягу, вирішила розставити деякі важливі, як на мене, акценти і дещо доповнити тут, у блозі.

Відносини дещо стабілізувались. Однак є підстави вважати, що під кожну важливу та чутливу для двосторонніх відносин історичну дату є ризик чергової ескалації. Якщо раніше найгарячіше у відносинах зазвичай було в липні, під річницю Волинської трагедії, то цього року є ще 70-річниця акції “Вісла” та 75-річниця створення УПА.

Усе ще є спроба із польського боку перетворити українсько-польське партнерство на партнерство за передумови. Таке собі conditional partnership. Спроба ця відбувається з ініціативи керівника партії “Право і справедливість” Ярослава Качиньського, який начебто не хоче (як він навіть дав зрозуміти на зустрічі з Порошенком) повторити помилок свого брата з боку історичної політики України. Але тут важливо зауважити, що не всі в польському уряді поділяють цю позицію. Деякі польські колеги навіть просять не ототожнювати позицію польського уряду та позицію керівництва партії щодо того, чи варто настільки жорстко прив’язувати героїзацію Бандери й УПА в Україні з майбутнім співробітництвом і підтримкою Польщі в ЄС.

Ні формула Києва “історією мають займатись історики”, ні позиція окремих політичних діячів у Варшаві “прийміть польську позицію і будемо дружити далі” поки що не мають шансів на успішне втілення. Двосторонні відносини буде трясти, допоки Київ та Варшава не розроблять довгострокове бачення примирення й не погодять, хто це бачення буде імплементувати на постійній основі, а не від однієї історичної дати до іншої. Такий собі своєрідний план дій із примирення міг би запропонувати і президент України, а втіленням його мала би передусім зайнятися спільна, аполітична структура, для якої процес українсько-польського примирення був би щоденним завданням. Україна сама могла б запропонувати бачення такої структури, а якщо такого бачення бракує, то щонайменше не відкидати ідею створення Українсько-польського центру добросусідства, запропоновану колегами з польського уряду. Створення окремої структури в інтересах України, оскільки дозволяє де-факто зробити серйозне поліпшення нашої позиції з деполітизації історичного діалогу – дозволити питаннями історії та примирення займатися незалежним експертам, а урядам сфокусуватися на практичній співпраці.

Источник

Натисніть на стрілку що б перейти до наступної сторінки

Оставить комментарий