Коментар: Новий поворот Росії на Захід?

9

Що мають на увазі громадяни РФ, кажучи про партнерство із Заходом: новий паритет, «рабське наслідування» або ностальгію по світу, де ніхто нікого не лякав «ядерної пилом»? Розбирається Іван Преображенський.Росіяни знову полюбили Захід. Більше 60 відсотків опитаних, за даними «Левада-центру» , знову бачать в ньому партнера. Всього півтора роки тому таких було лише 43 відсотки. Невже, всупереч кремлівській пропаганді, громадяни перестали вважати свою країну обложеною фортецею?

Захід — це «інший» для Росії

Сумнівно, щоб росіяни раптом побачили для себе якусь нову модель взаємин із Заходом, відмінну від того, що їм пропонує російське телебачення. Швидше, очевидне зростання симпатій пов’язаний із збігом відразу декількох причин і тенденцій.

Перша полягає в тому, що Захід — поняття збірне, за яким кожен бачить щось своє. Багато хто просто називають цим словом весь інший світ. Поки інтерв’юер не уточнив, що його цікавить ставлення до якоїсь конкретної країні, неважливо США, Китаю чи Нової Зеландії багато під Заходом розуміють закордон взагалі.

Ми живемо в світі простих дихотомій — є колективні «ми» і «вони», без нюансів. Тому «культурний шок» від чемпіонату світу з футболу і більш оптимістичне сприйняття іноземців взагалі, переноситься і на Захід в цілому, незважаючи на те, що взагалі-то саме «західних» вболівальників до Росії приїхало досить небагато, в порівнянні з тими ж латиноамериканцями.

Росіяни втомилися «воювати»

Інша історія — втома суспільства від протистояння. Всього півтора роки тому помітно менше половини росіян називали Захід партнером. Сказати, що з тих пір відбулося багато позитивних змін, було б помилкою.

Санкції зберігаються, зустріч Путіна з Трампом до нового «Партнерства заради миру» явно не призведе. Європейські лідери продовжують критикувати Кремль, НАТО називає Росію в числі можливих загроз. Навіть з Японією відносини помітно охололи з-за відвертого небажання Москви ділити з Токіо Курильські острови.

Незважаючи на це, все більше росіян називає Захід партнером. Можу припустити, що вони просто втомилися: так виражається їх прагнення до миру і гармонії. Люди не оцінюють реальний стан справ, а висловлюють побажання. Вони навряд чи раціонально намагаються вплинути на поведінку Кремля, просто мріють. Ці мрії, однак, менш реалізовані, адже немає об’єктивних причин, щоб і колективний Захід зараз раптом знову побачив в Росії партнера.

Стереотип сильніше пропаганди

Третя причина — пружність свідомості росіян. Її найлегше проілюструвати ставленням до Грузії. За даними тих же соцопитувань «Левада-центру», зараз кількість респондентів, позитивно відгукуються про цю, країні вперше з 2015 року, перевищила 50 відсотків. У вересні 2008 року, відразу після війни в Південній Осетії таких було всього 17 відсотків. Потім, коли пропагандистські медіа поступово почали забувати про Грузії, почався поступовий ріст симпатій. Коли російське телебачення тільки і займався тим, що обговорювало Україну і трошки Сирію, грузинам симпатизувало вже понад 59 відсотків. Ну а потім громадська думка вже коливалося то вгору, то вниз.

Схожа історія була і з низкою інших країн, з якими Кремль перебував в стані війни (як мінімум інформаційної), то раптом знову дружив. Пружне свідомість росіян, як тільки влада відключають пропагандистський прес, поступово повертається до традиційних, сформованим навіть не десятиліття, а сторіччя симпатіям і антипатіям щодо інших народів. Телевізором можна викликати порівняно короткострокові, хоча і дуже помітні зміни, але потім все повертається на круги своя.

Можливо, саме так зараз поступово відбувається і з Заходом. Повної впевненості в цьому, втім, немає. Треба стежити за тим, як буде в найближчому майбутньому змінюватися ставлення росіян до США і Євросоюзу, симпатії до яких зараз близькі до історичних мінімумів. Надто багато залежить від телевізійного пропагандистського преса.

Шанс вплинути на Кремль?

Таким чином, ставлення до колективного Заходу може бути не завжди раціонально, але вже точно не формується тільки за допомогою кремлівської пропаганди. Партнер, звичайно, це поки аж ніяк не союзник, і вже тим більше не друг. Але тенденція очевидна. Вона цілком може зберегтися і після завершення ЧС-2018, який явно зіграв свою роль у зміні громадських настроїв.

Втім, все може змінитися в будь-який момент. Після Олімпіади в Сочі була анексія Криму. І зараз Кремлю навряд чи так уже потрібно масштабне зближення з Заходом і суттєва зміна суспільних настроїв.

Керувати обложеною фортецею набагато простіше, ніж відкритою країною світу. Так що не виключено, що після футболу країну чекає якийсь новий зовнішній конфлікт, після якого росіяни, зрозуміло, знову забудуть про своє порівняно позитивному відношенні до Заходу. Відчувати себе в оточенні ворогів — звичне для громадян Росії стан. І їх не так вже важко знову в нього загнати. Все залежить від доброї волі Кремля.

Автор: Іван Преображенський — кандидат політичних наук, експерт по Центральній і Східній Європі, оглядач ряду ЗМІ. Автор щотижневої колонки на DW. Іван Преображенський в Facebook: Іван Преображенський

Цей коментар висловлює особисту думку автора. Воно може не збігатися з думкою російської редакції Deutsche Welle в цілому.

Ця новина також на сайті Deutsche Welle.

Facenews

Оставить комментарий