Михайло Подоляк: «Ключових ілюзій сьогодні кілька»

1

Цукрові ілюзії

І все/таки ми добре влаштувалися. Незважаючи ні на що, щиро віримо, що словом можна зупинити потяги/війни. Або – на худий рахунок – будівництво Кримського керченської. Чи німецько-російський «Північний потік». Ми говоримо і говоримо. «Не буде цього. Не може бути. Адже бог з нами, а не з ними»). Інколи справедливо обурюємося, звичайно. Але світ несправедливий. Зовсім. У світі багато різних людей зі своїми бажаннями і своєю користю. І плювати світу на справедливе/не справедливо, поки він заробляє профіти і пакує кишені. А ми хіба не такі?..

Ми ж продовжуємо грати в пафосні слова. Живемо від ілюзії до ілюзії, швидко забуваючи зруйновані надії. Так простіше. Ілюзії заразливі і завжди мають схильність до «раздувательству». Кожна наступна має бути ще більш фантастичною. «Давайте зшиємо Україну?» А для цього заборонимо для половини країни що-небудь, а після здивуємося, чому ця половина падає на коліна від радості.

«Давайте повернемо Крим?» А самі палець об палець не вдарили для рішень, вважаючи, що кримчани вже на колінах повзуть назад… Гра в слова стала класикою. Розумію, що це своєрідна захисна реакція. Спроба дати собі надію. Ілюзія – це завжди спосіб пояснити простими словами складний світ. Своє нинішнє глобальне аутсайдерство, провальність всіх починань і здивовані очі незадоволених сусідів.

А потім спокійно заснути, усвідомлюючи «велич»). Ключових ілюзій сьогодні кілька. Базова: Росія розвалиться, а ми відмінно заробимо на її падінні). Тому можна нічого не робити. Чекаємо… Ілюзія два: зовнішнє управління (американське, зрозуміло) таки зробить нашу економіку висококонкурентною. Нічого робити не потрібно… Ілюзія три: де/бродить невідомий поки крутий нац/лідер, який черчелле_подобно все відразу вирішить). Просто чекаємо його приходу. Тимошенко? Може, Вакарчук? Ні, Гриценко точно). І робимо вигляд, що зовсім нічого не знаємо про їх особистих якостях… Ілюзія четверта: антикорупційні органи вилікують нашу корупцію. Точно).

Залишимо чиновнику мільйонні спокуси і почекаємо чергового набу-Ситника… А от держава виявилася трохи хитрішим і перетворило розмовний жанр технологію. Воно буквально відчуло сідничним місцем), що нині і робити нічого не треба, достатньо розповідати «про майбутній перемозі». Згоден, нинішня держава настільки «талановито», що навіть балаканина правильний організувати не може. Не вірять йому. Зневажають. Але воно продовжує тріпатися. Як заведена. Не зійти йому з pr-колії вже)…

Тим не менш, ми як і раніше віримо своїм ілюзіям. Нам подобається вперто сидіти в них. Підсвідомо мріючи, щоб воно все само порешалось як/то. Або нехай вже приїде який/небудь Волкер і швидко так розпустить мрачнейшую і злісну ЛДНР). Продовжуємо чекати казкарів, які ідеально малюють наші ілюзії. Рукава-то коли закотимо?)

Михайло Подоляк

«>

Источник

Оставить комментарий