Напад на Грузію — репетиція тотального зла

3

В результаті каскаду помилок Російське держава з маргінальною «бензоколонки» за ці роки перетворилося в дикого хижого звіра.

10 років потому після нападу Росії на Грузію важко не помітити, що та війна була генеральною репетицією до переходу Кремля до політики тотальної агресії проти цивілізованого світу, генерації конфліктів на пострадянському просторі і спробам знищення української державності.

Прийнято вважати, що ця «нова» Росія, Росія-чудовисько, з’явилася одночасно з «рокіровкою» Володимира Путіна і Дмитра Медведєва і поверненням Путіна в Кремль. Проте війна з Грузією сталася на самому початку президентства Дмитра Медведєва.

Тим не менш, на Заході ще довго говорили про Росію як про країну, в якій ось-ось почнеться «модернізація». Ніяких санкцій проти Росії не було. Більш того, хорошим тоном стало звинувачувати в тому, що сталося, керівництво Грузії, хоча всі бойові дії велися на фактично окупованій Росією території цієї багатостраждальної країни.

Війна з Грузією зовсім не була спонтанною реакцією Кремля на спробу адміністрації Михайла Саакашвілі відновити контроль над територією Південної Осетії. Це була справжня «гібридна» спецоперація. Президента Саакашвілі поставили перед непростим вибором після серії провокацій з боку окупантів та їх пособників.

Створювалися помилкові уявлення про можливу реакцію Кремля і Білого дому. Словом, робилося все, щоб ця війна не просто почалася, а щоб вона продемонструвала повернення Росії до ролі «жандарма» для своїх колишніх колоній.

Важливо було показати, що Кремль може «примушувати до миру», влаштовувати показову порку суверенної країни, проводити етнічні чистки — і залишатися безкарним. Бомбардування грузинських міст, спалені грузинські села в Південній Осетії, огидна антигрузинську пропаганда російських медіа — все це повинно було переконати світ у воскресінні гітлерівського Рейху зі столицею в Москві. Але — не переконало.

Більш того, навіть українська громадська думка не поспішало з підтримкою Грузії — вважалося, що відносини з Росією, тим більше енергетичні відносини, важливіше якихось там грузинських територіальних проблем — тим більше, що у нас такого не буде ніколи. Президент Віктор Ющенко — один з небагатьох українців, оцінивши рівень небезпеки для своєї власної країни — виглядав у цій своїй реакції безнадійним маргіналом…

Російсько-грузинська війна призвела до цілої серії неправильних оцінок наслідків ситуації всіма сторонами майбутнього світового конфлікту. Ці наслідки невірно оцінили не лише на Заході чи в Києві, коли вважали, що в Москві просто хочуть зберегти статус-кво на пострадянському просторі і тому не дали можливості відновити територіальну цілісність Грузії. Наслідки невірно оцінили і в Москві, коли вирішили що роль «жандарма» визнана і тепер можна безкарно лізти в Україну.

В результаті цього каскаду помилок Російське держава з маргінальною «бензоколонки» за ці роки перетворилося в дикого хижого звіра, російське суспільство деградувало і виявилося нездатним не то щоб запобігти, а хоча б зауважити мутацію власної країни і справа вже йде не до кризи, а до самого справжньому «схлопування» з непередбачуваними наслідками.

Але і для нас ситуація не набагато краща — нас втягнули в територіальний конфлікт, окупували частину території, генерують нестабільність. При цьому апетити Кремля з генерування нестабільності пострадянським простором більше не обмежуються, вони скрізь — від США і Європи до Сирії і Центральноафриканської республіки. Путінський режим перетворився на класичного «доктора Зло».

Якщо б його потуг почали протистояти хоча б десять років тому, нічого цього б не було.

Facenews

Оставить комментарий