Не плутайте країни: росіяни – не українці

7

Немає сенсу вимагати від «них» – нехай навіть самих ліберальних і антипутінських – ставати «нами».

Футбольний чемпіонат проявив це у всій красі. Часто зустрічаєш тих, хто засуджує росіян за підтримку національної збірної. Їх спортивне єднання сприймається як зрада. Їх футбольний азарт – солідарності з Кремлем. Їх підтримка прапора-прапора-гравців – як імперськість.

І в цей момент хочеться поставити ситуацію на паузу.

Ми звикли повторювати, що Україна – не Росія. Але не менш справедливим буде і протилежне твердження. Вимагати від російських лібералів повної тотожності з українцями було б наївно і нерозумно. Хоча б тому, що воно до болю нагадує кремлівські розмови про «один народ».

Російський обиватель – нехай навіть самий проукраїнський – буде збігатися з українцем лише в загальному етичному контурі. Він може погоджуватися в оцінках анексії Криму і вторгнення на Донбас. Бажати Європи і лібералізму. Мріяти про загибель імперії. Але він все одно залишається громадянином своєї країни.

Тієї самої країни, у якої є прапор. Гімн. Герб. Національні спортивні збірні. Перемоги і поразки на стадіонах. Зрештою, у нього залишається країна – яку він до останнього намагатиметься відокремлювати від держави. І змусити його ставитися до всього перерахованого так, як до цього ставляться українці, було б дивно.

Оптика поглядів приречена бути різною саме тому, що мова про різних країнах. Саме в силу того, що Україна – не Росія.

Обпалене війною українське суспільство може хотіти, щоб сценарій Донбасу повторився десь у російській глибинці. Щоб російське суспільство пережило ту ж палітру емоцій, через яку довелося пройти Україні. Щоб кожен російський обиватель пройшов через страх і невпевненість, з якими довелося зіткнутися українцям.

Але чи зобов’язаний хотіти того ж російський ліберал?

Якщо українське суспільство хоче побачити в російському либерале плоть від плоті самого себе – то воно потрапляє в пастку. Просто тому, що будь-які росіяни в кінцевому підсумку приречені мислити інтересами своєї власної країни, а не сусідньої. Вимагати від них зворотного – все одно, що вимагати від українця мислити інтересами Кремля.

Українець може ототожнювати Кремль і Росію. Футбольну збірну і державну вертикаль. Спортивну перемогу і імперський піар. Але російський ліберал буде до останнього захищати зазор між усіма цими поняттями. Тому що в противному випадку йому і зовсім не на що спертися.

І мова зараз не про пошук спільного. Не про спробу знайти об’єднує етичне. Навпаки. Мова про те, що формула «Україна – не Росія» працює в обидві сторони. Якщо ми – не вони, то й вони – не ми.

І навіть однакові погляди на політику Кремля, приналежність Криму і відповідальність за зруйнований Донбас не зроблять росіянина українцем. І навпаки.

Що і потрібно було довести.

Facenews

Оставить комментарий