Олег Бахматюк: олігарх в кредит, або як вкрасти мільярди. Розслідування. Частина 1

5

 

Історія однієї з найбільших афер сучасної України!

У радянський час була популярна така жарт: наш колгосп – мільйонер, він повинен державі мільйон! Український олігарх Олег Бахматюк, власник птахофабрик і сотень тисяч гектарів землі, пішов набагато далі: він повинен державі мільярди! І не тільки державі, але і ошуканим вкладникам своїх банків, що лопнули. Розмір його боргу, який в 2017 році сягнув майже 39 мільярдів гривень, в рази перевищує офіційний капітал Бахматюка (183 мільйона доларів), тобто він ніколи не буде погашений.

Однак, як і у випадку з «Приватбанком», який раніше належав Коломойському і заборгував 132 мільярди гривень, цей борг не віртуальний, а реальний. Це гроші вкладників і клієнтів належали Бахматюку банків «Фінансова ініціатива» та «VAB», це одержане ними рефінансування, це взяті кредити — і всі ці гроші, сумою майже півтора мільярда доларів, не зникли безслідно. Вони були кудись виведені і заховані. Але куди?

Сімейний бізнес

Перш, ніж знайти відповідь на це питання, українцям, напевно, буде цікаво дізнатися, що крахом банків «Фінансова ініціатива» та «VAB» бурхлива діяльність Олега Бахматюка не обмежувалася. Він успішно «доїв» Україну і українців задовго до кризи 2014-15 р. р., коли ще не був відомий як «яєчного магната». Власне кажучи, ніяких яєць (в сенсі птахоферм) у Бахматюка тоді ще не було, і своє перше стан він зробив на газі, як і багато інші українські олігархи.

Олегу Бахматюку пощастило народитися в 1974 році: до моменту його 18-річчя Радянської армії вже не було, а ВСУ вже активно скорочувалися, тому «відкосити» від служби було нескладно. Маючи довідку в кишені, цей міцний юнак зі спокійною душею поїхав у Чернівці і вступив там у комерційний «Український вільний інститут менеджменту і бізнесу». Так як отримання диплома там залежало виключно від вчасно вноситься оплати, то Олег Бахматюк свій дорогоцінний час на навчання не витрачав, він взагалі в цей вуз заглядав нечасто. Але і на юнацькі розваги свої дні не тринькав — він відразу ж зайнявся бізнесом.

Ні, Бахматюку не довелося торгувати на базарі ганчірками або макаронами, як тисячам його менш успішних однолітків, які намагалися стати бізнесменами. Він почав відразу по-крупному, в якості надійного помічника свого далекого родича Валерія Новікова, вже в кінці 80-х відкрив ряд спільних підприємств (СП), штовхали за кордон сировину (ліс, метал) і ввозивших великі партії дефіцитного ширвжитку і дорогої оргтехніки. Але дядя Валєра був не просто бізнесменом, а досить відомим в Івано-Франківську «авторитетом», спеціалістом тіньового та напівкримінального бізнесу. Потім Валерій Новіков перебрався в Київ і реабілітувався у шановного столичного підприємця, компаньйона сім’ї Анатолія Матвієнка за фірмам «Маодот-I», «Арсенал-Сіті» і «Doseli Limited» (з участю олігарха Сергія Тарути і своїх старих івано-франківських знайомих Тараса Виноградника і Михайла Довбенка).

До речі, Михайло Довбенко – це дуже цікавий в усіх відношеннях персонаж! Колишній перший секретар Івано-Франківського обкому ЛКСМУ (звідси його старі знайомства з Матвієнко, якого він звів з Валерієм Новіковим), на початку 90-х він працював головним економістом за валютними операціями в Івано-Франківській філії скандального банку «Україна». Того самого банку, через який здійснювалися колосальні фінансові маніпуляції і буквальне розкрадання бюджетних коштів. Так от, ходили чутки, що тоді на початку 90-х Довбенко нібито був головним валютним касиром Новікова, тобто через нього йшов обмін купонного «налу» і «безготівки» на долари і марки за дуже «пільговим» для Новікова курсом. Сьогодні Михайло Дармограй – народний депутат фракції «Блок Петра Порошенко» (як не дивно).

У 1996-му Бахматюк піднявся від помічника до компаньйона, ставши бізнес-партнером ще одного іванофранківського бізнесмена Остапа Дармограя фірми «КГД». Журналісти якось повідомляли, що дядя Валєра прилаштував його туди в якості свого довіреного представника, «наглядача». Це був дуже складний бізнес, як раз в стилі 90-х. Фірма «КГД» була тогдарегиональным дистриб’ютором російської газової компанії «Ітера», і займалася тим, що постачала «итеровский» газ, приймаючи в якості оплати не тільки гроші, але і бартер. Бахматюк якраз займався реалізацією цього бартеру, а здійснювалося це, як писали ЗМІ, через фірми дядька Валери.

У 2002 році Бахматюк вляпався у свій перший скандал – тоді, щоправда, ніким не озвучений. Його передісторію була виборча компанія в місцеві органи влади: Бахматюк балотувався до міськради, а Дармограй в мери Івано-Франківська. Але, як писали потім ЗМІ, Бахматюк примудрився при цьому вкрасти у свого шефа і компаньйона майже весь виборчий фонд (тіньовий, тому що вони офіційно зареєстрували лише 850 гривень). Крім того, вони з дядьою Валєрою «крысили частину доходів «КГД», маніпулюючи цінами продається бартеру.

Газові Бендери

На скільки саме Олег Бахматюк зумів «розвести і кинути» Остапа Дармограя, невідомо. Але на ці гроші він відкрив свою власну фірму «Прикарпатська фінансова корпорація». І вже у 2003 році здійснив свою першу велику кредитну аферу. Він примудрився взяти і не віддати кредит в банку «Аваль», на той момент належав Олександру Деркачу – ще одному колишньому комсомольському функціонерові (але з Сумської області). Кредит він узяв для реконструкції купленої тоді ж птахофабрики «Авангард» (перша птахофабрика Бахматюка, що дала назву його яєчної корпорації), але ніякого ремонту не проводив, а на ці гроші прикупив ще пару птахофабрик.

Подейкували, що офіційний кредит знадобився Бахматюку лише для офіційної покупки птахофабрик: гроші у нього були, але пояснити їх легальне походження він не зміг би. Що ж, так робили багато бізнесменів, але ж мова не про це, а про неповернення кредиту! Списати ж цей кредит їм вдалося через главу відділення банку «Аваль» Марію Лободину, яку Бахматюк вже в 2004-му взяв до себе на роботу у власний банк «Фінансова ініціатива». Образився за це на нього Деркач, теж невідомо. А що, якщо це була якась спільна комбінація?

Куди більш лихі комбінації Олег Бахматюк провернув в 2003-2008 р. р. на газі. Спочатку спільно зі своїм новим компаньйоном Ігорем Єремєєвим (співвласник корпорації «Континіум», помер в 2015 році після дивного нещасного випадку). В цій справі у них були ще два, так би мовити, подільника. Перший – це тодішній губернатор Івано-Франківської області Михайло Вишиванюк, який теж уже помер, в 2016 році, після невдалого лікування (дивно, що половина учасників афер Бахматюка померли майже одночасно). Другий – це відомий податківець Віктор Рахміль, у 2004 році очолював Івано-Франківську обласну ДПІ (поки ще живий).

З допомогою голови ДПІ Рахміля, компаньйони провертали схеми фіктивного експорту газового конденсату з незаконним відшкодуванням вже реального ПДВ. Потім зайнялися фіктивними трансфертами футболістів спеціально придбаного для цього ФК «Волинь». Коли потім у 2005-му Рахміля з тріском звільнили, то Бахматюк взяв його до себе головою правління ВАТ «Івано-Франківськгаз», співвласником якого він став. Кажуть, що в оточення Бахматюка, на посади топ-менеджерів його фірм і компаній, було прийнято чимало таких людей, як Рахміль та Лободіна, раніше зробили Бахматюку корупційні послуги.

Але це приносило Бахматюк лише мільйони, так і те гривень – а душа просила більшого! І тоді він вирішив скористатися досвідом Остапа Бендера. З допомогою губернатора Вишиванюка, в 2004 році Бахматюк і Єремєєв зайнялися програмою газифікації сіл Прикарпаття. У 2005-му їх участь у програмі було продовжено вже з допомогою голови «Нафтогазу» Олексія Івченка. Здавалося б, блага справа! От тільки справа не тільки в тому, що фірми Бахматюка (в тому числі ТОВ «Карпатська нафтова компанія») відмінно «пиляли» при цьому бюджетні кошти, виділені на газифікацію (410 мільйонів гривень). Адже крім цього вони ще й незаконно збирали за газифікацію гроші з населення! Сума залишилася не оголошеної, але мова йшла про мільйони й мільйони!

В ході цієї більш ніж вигідною для себе газифікації, а також з допомогою іншого тісної співпраці з Олексієм Івченком (подробиці невідомі), Олег Бахматюк став співвласником кілька облгазів. Зокрема, на початку 2007 року він володів акціями: «Волиньгазу» (14,31%), «Закарпатгазу» (15%), «Львівгазу» (10,6%), «Чернівцігазу» (14,7%), «Вінницягаз» (12,7% ) і «Чернігівгазу» (13,1%). Він контролював їх через ЗАТ «Інвестиційна компанія » Інвест-ресурс», яка в свою чергу належала йому через «Карпатську нафтову компанію». Звичайно, за допомогою одного тільки Івченко, роздобути ці вкрай ласі активи Бахматюк не зміг би, але історія цієї «прихватизації» залишилася надійно прихованої від громадськості…

Вкрасти будинок? Не проблема!

Ось тільки недовго Олег Бахматюк був одним з газових олігархів України. У 2007-му він вляпався у скандал, а кримінальну справу за фактом незаконного захоплення будівлі в центрі Києва за адресою вулиця Щорса 7/9. На нових картах столиці це тепер вулиця Євгена Коновальця, колишнього військового супротивника Щорса – мабуть, у автора цього перейменування відмінне почуття гумору.

Це дев’ятиповерховий офісно-житловий будинок середини минулого століття до 2004 року перебувало на балансі Державної адміністрації залізничного транспорту. Але потім Фонд держмайна за неоглашенной причини передав цю будівлю в статутний фонд ВАТ ЛК «Укртранслізинг». Читачам, напевно, буде цікаво, що в період 2005-2007 р. р. «Укртранслізинг» потрапив під контроль ахметовської «System Capital Management».

Потім глава правління «Укртранслізинг» продав будівлю ТОВ «Л. І.Т.Груп» — як писали журналісти, досить символічною ціною. Що не дивно, адже вони пов’язані між собою! Справа в тому, що власником «Л. І.Т.Груп» була австрійська фірма «Trading and Shipping Logistics GmbH», яка належала Антону Пригодському – соратника Ріната Ахметова і одному Віктора Януковича. А керував нею майбутній «ударівець» Олександр Юраков.

Здавалося б, все зрозуміло: «донецькі» прибирали до рук київську нерухомість. Але в 2005-му сталося дивне: це будівля раптом було передано у статутний фонд підставної фірми «Сучасні технології та інвестиції», зареєстрованої в цьому ж будинку на ім’я Любомира Шершуна – близького до Бахматюку чоловічка. До речі, потім Любомир Шершун працював юристом в декількох фірмах Бахматюка, а в 2012 очолив юридичний відділ «VAB-банку». Ще один наближений до нього подільник афер.

Бахматюк негайно відкрив в цій будівлі головний офіс банку «Фінансові ініціативи», почав здавати в оренду і продавати квартири знаходяться в будинку. Але коли в 2006 році повернулися до влади «донецькі» почали відбирати цей будинок назад (формально «повертати державі»), стало зрозуміло, що в 2005-му, скориставшись постмайданным хаосом, Бахматюк просто «стырил» це будівля в імперії Ріната Ахметова. Цей факт красномовно говорив про те, що «івано-франківські» анітрохи не боялися «донецьких»: як говориться, «у самих револьвери знайдуться».

Але «донецькі» вирішили використовувати проти Бахматюка сувору руку закону – і на нього було заведено кримінальну справу, із-за чого на початку 2007-го року йому довелося тікати в Росію і сидіти там до осінніх перевиборів, поки в Україні знову не помінялася влада. І під час цієї «еміграції» Бахматюк продав свої акції облгазів Дмитру Фірташу.

А як же будівля на вулиці Щорса-Коновальця? Воно так і залишилося за Бахматюком. У 2007-му відібрати його не встигли, а після він відразу перевів його на баланс підставної фірми «Западнорегиональная інвестиційна компанія». Потім Бахматюк влаштовує суд, рішенням якого будівлю передали у власність його «Карпат Буд Сервісу». А ця компанія, в свою чергу, розподілила права на будівлі між банком «Фінансова ініціатива», ТОВ «Українська газова фінансово-консалтингова група», Агрохолдингои «Авангард», ТОВ «Торгова мережа «Фаворит» та іншими фірмами Олега Бахматюка.

Так що коли знову повернулися до влади «донецькі» знову спробували відібрати у Бахматюка це будівля, йому навіть бігати не довелося – проти цієї заплутаної схеми були безсилі юристи. До того ж Бахматюк відразу ж влаштував політичну піар-компанію, волаючи у всіх ЗМІ, що «донецькі» відбирають у нього бізнес і нерухомість. А для більшої переконливості Бахматюк намалювався поруч з Яценюком, Турчиновим і Кличко. Мовляв, режим Януковича хоче розправитися з ним за підтримку лідерів опозиції!

Але воювати з «донецькими» з-за будинку було невигідно, збитково для іншого бізнесу Бахматюка. І тоді він пішов на контакт з Олександром Януковичем (Сашею Стоматологом) та Юрієм Іванющенком (Юрою Єнакієвським), уклавши з ними одну із самих вигідних для себе угод. Бахматюк не тільки залишив за собою спірний будинок, але домовився про створення схеми повернення ПДВ — а тоді, нагадаємо, всі питання по ПДВ вирішувалися через Юрія Іванющенка.

І ось в крісло голови Івано-Франківської податкової адміністрації повернувся Віктор Рахміль. А фірми Бахматюка Івано-Франківський м’ясокомбінат» «Івано-Франківські ковбаси», «Імперово Фудз» та «Станіславська торгова компанія» почали отримувати з бюджету відшкодування ПДВ, немов з рогу достатку – на загальну суму близько 8 мільярдів гривень (майже мільярд доларів)! Скільки з цього було «отстегнуто» Юрі Єнакіївському і Саші Стоматолога, невідомо, але і Бахматюку залишилося чимало.

В лютому 2015 року по цій справі було порушено кримінальну справу, і зокрема було встановлено, що фірми Бахматюка здійснювали експорт продукції за завищеними цінами і через офшорні структури. Слідчі прийшли до підозри, що наявний факт фіктивного експорту – тобто ці 8 мільярдів були просто вкрадені у держави! Але буквально відразу після цього кримінальну справу закрили і «втратили», щоб не світити подробиці перед пресою. Віктор Рахміль знайшов собі місце в кріслі глави «Прикарпаттрансгаза», а Бахматюк жваво «рубав капусту» мільярдами, перегортаючи свої банківські афери…

(продовження слідує)

Віктор Нечепорук, антикорупційний портал «Гривня»

Источник

Оставить комментарий