Паспортна мафія України: кому ми платимо за «послуги»?

4

Паспортна мафія України: кому ми платимо за «послуги»?

13.06.2018

Виготовлення і оформлення документів – це багатомільярдний корумпований бізнес під «дахом» високопоставлених політиків, пише From-ua.
Багато українців, які поспішають оформити собі закордонні паспорти хто до початку літніх відпусток, а хто до старту літніх сезонних робіт, починають серйозно нервувати. Адже вже і весна закінчилася, а черги в паспортних сервісах розтягнулися на два-три місяці, а десь і більше, замість обіцяних 7-20 днів. Спроби ж отримати документи за «прискореною процедурою» за додаткову плату призводять лише до створення нових черг. А найбільш зневірених вже чекають спритні посередники, які пропонують «вирішити питання» протягом декількох днів «всього» за 2-3 тисячі гривень.

Але справа не тільки в тому, що деякі з цих посередників – звичайні шахраї, про що ми розповімо вам трохи нижче. Напевно, для багатьох буде відкриттям, що і деякі офіційні, здавалося б, паспортні сервіси, такі як ДП «Документ», це теж лише посередницькі структури. І вони беруть з українців плату за свої прямі послуги (подробиці про яких вони приховують), і наполегливо нав’язують додаткові, наприклад, страхування. Оформлення паспорта у сервісних центрах ДП «Документ» зараз обходиться в 950-1200 гривень, і це не рахуючи пакету страховки, що можуть приліпити до вашого рахунку. І мало половина цієї суми піде незрозуміло куди і за що.

Що ж, спробуємо розібратися в хитросплетіннях «послуг» паспортної мафії. Якщо ми заглянемо в постанову Кабміну №770 від 2 листопада 2016 року, то побачимо там чітко встановлену вартість платної адміністративної послуги оформлення закордонного паспорта: 253 гривні «звичайна» процедура (до 20 робочих днів), 506 гривень «експрес» (до 7 робочих днів). Але якщо в першу входить реальна вартість всіх робіт щодо «паспортизації», то друга включає в себе додаткові 253 гривні «за терміновість», то фактично лише за те, що вас із однієї черги переставили в іншу. Що відразу наводить на думку: а якщо б не було таких «термінових» і всяких там «пільгових» і «блатних» черг, то може бути і проста черга рухалася б швидше? Та й на якій підставі держава дере з громадян гроші «за терміновість»?

До вартості адмінпослуги оформлення паспорта додаємо вартість бланка закордонного паспорта. Сьогодні це т. зв. біометричний паспорт з електронним чіпом, за який з вас здеруть 304 гривні – за таку суму можна купити новий простенький телефон з куди більш просунутою електронною начинкою. Але адже виготовлення бланків паспортів це теж бізнес! І хоча формально паспорта друкують на казенній фабриці «Україна», навколо неї вже давно годуються, штовхаючи один одного, цілі стада приватних фірм. Не кажучи вже про те, що сам контроль над цією фабрикою, що випускає безліч різних документів, акцизних марок та виборчих бюлетенів, завжди давав можливості для різних зловживань і махінацій.

Отже, ми маємо: 253 + 304 гривні за оформлення паспорта протягом 20 робочих днів, і 506 + 304 гривні за «прискорений» процес протягом 7 робочих днів. Саме стільки з вас візьмуть у відділеннях Державної міграційної служби (ДМС, україн. — ДМС), які раніше були відомі як ОВІР. Стільки ж коштує отримати закордонний паспорт в відкриваються по всій країні Центри надання адмінпослуг (ЦНАП). На перший погляд все просто, і у необізнаних читачів може з’явитися питання, потім же багато українці переплачують за оформлення паспорта?

А потім, що ЦНАП поки що відкриті ще не у всіх містах. І не всі вже працюють ЦНАП надають послугу оформлення закордонного паспорта. Тобто, якщо ви живете в райцентрі або взагалі в селищі, то вам, швидше за все, доведеться їхати в обласний ЦНАП. Але там хоча б є організовані черги і цивілізований сервіс. А ось колишні Ввіри, перейменувавшись у відділення ДМС, лише змінили назву. Вони не тільки знаходяться за тими ж адресами, вони взагалі анітрохи не змінилися. Тісні задушливі коридори, відсутність туалетів, стихійні черги, нерідко все таке ж хамство співробітників, досі ще не відвиклих бути «ментами».

Саме в стінах Овірів і народилася українська паспортна мафія, довгі роки годує причетних до неї осіб Правда, тепер самі паспортисти вже давно практично усунуті від корита високопоставленим начальством, поставив цю справу на потік. Все починалося з того, що на початку 90-х не тільки працівники паспортних столів, але взагалі дуже багато чиновники стали брати «бакшиш» за оформлення документів (довідок, патентів, дозволів і т. д.) «за прискореною процедурою». Але поки це було «по знайомству» або «я від Івана Івановича», бізнес йшов мляво. Все змінилося, коли директори та начальники управлінь і відділень вирішили оформити ці хабарі у вигляді «платних послуг».

Правда, спочатку виникла заковика: офіційно держустанови не могли тоді легально брати гроші за більшість цих «платних послуг», бо закон не дозволяв, так що їх не можна було навіть не рахунок переводити. Тому побори оформляли або як внески до каси і фонди, або як плата за послуги, що надаються посередниками. А посередниками ставали приватні фірмочки, створювані при держустановах, включаючи і структури МВС. Одна тільки торгівля довідками приносила величезні доходи! Ось тільки коли полковники на місцях почали гребти гроші лопатами, то слюні потекли у генералів, а потім і у міністрів.

Це призвело до того, що «бізнес на документах» був поступово віджатий у начальників нижніх ланок і зосередження в руках наближених до самого верху. Однак його осколки існують і сьогодні – у вигляді дрібних фірмочок, які рекламують свої посередницькі послуги з «дуже прискореному» оформлення паспортів. Як правило, вони займаються тим, що, маючи корупційні зв’язки в ДМС, за досить значну суму (від 2 до 6 тисяч гривень) включають клієнтів пільгові та надзвичайні списки, де оформляють паспорт всього за 3 дні, а в деяких випадках (це ще дорожче) і за добу. Зараз такі посередники переживають новий розквіт – і вони багато в чому винні у тому, що черги на «просте» оформлення паспорта розтягнулися на кілька місяців.

Втім, буває й гірше! Наприклад, чимало українців стали жертвою посередників-шахраїв, які брали з них від кількох сотень до півтори тисячі гривень за «консультаційні послуги», обіцяючи допомогти отримати паспорт швидко і без проблем, а лише… доводили їх до кабінету паспортиста і вручали папірець з номером у черзі. Подейкують, що такі шахраї зазвичай є «компаньйонами» начальників паспортних столів, тобто по суті це «бізнес» зразка початку 90-х…

Але до кінця 90-х міністерства і відомства, а потім і уряд з Радою стали абсолютно офіційно вводити нові платні адміністративні послуги, включаючи «прискорене оформлення». Формально — щоб поповнити бюджетні фонди, а реально — розпиляти гроші між собою. Загалом, роздобути гроші українців хотіли всі, і держава, і паспортна мафія. Зрештою, до початку «нульових» між ними була умовно розділена сфера впливу: держава брала гроші за безпосередні адмінпослуги з оформлення документів, а бізнесмени – за посередницькі та додаткові.

Втім, корупціонери пішли далі, і взяли під своїм вплив самі держпідприємства та установи, які займалися виготовленням і видачею документів. За них і розгорнулася неабияка боротьба між двома основними конкуруючими угрупуваннями.

Перша сформувалася навколо ДП «Ресурси-Документ», що засноване в 2003 році і перереєстрованого у 2008-му під ім’ям ДП «Документ», який став займатися оформленням закордонних паспортів паралельно з ОВИРами. Його засновниками було МВС (з 2011 року – Державна міграційна служба) і тому формально підприємство вважається державним, що і вводить українців в оману. Вони вважали і досі вважають, що мають справу з держустановою, хоча насправді це комерційне підприємство (звичайна фірма), просто зі 100% державного капіталу. А хіба мало в Україні держпідприємств, які завищують ціни і тарифи, що створюють шахрайські схеми, обдирающих громадян як липку?

Це команду зібрав тодішній заступник начальника Департаменту паспортної і имиграционной служби МВС України Сергій Радутный – по суті, головний паспортист України (його начальники були символічними фігурами). Він перебував на цій посаді до 2009 року, потім перекочував в крісло заступника начальника Державної міграційної служб, спеціально створеної зусиллями лобістів і покровителів Радутного. Залишався в ньому до 2011 року, потім очолював ДМС з 2014 по 2015 рік, поки не був звільнений під тиском Євросоюзу за жахливу корупцію у своєму відомстві (і помер у 2016-м).

Сергій Радутный

Головним партнером Радутного завжди був Володимир Швачко, який обіймав посаду директора ДП «Ресурси-Документ» та ДП «Документ» з 2004 по 2010, і з 2014-го по теперішній час. Саме Швачко завжди був головним «героєм» численних гострих викривальних матеріалів, опублікованих виданням «Багнет». Пізніше до Радутного і Швачко прибивалось ще чимало тимчасових «компаньйонів» — наприклад, міліцейський генерал Ігор Репешко, в 2008-2009 р. обіймав керівні посади в ДМС. Свою кар’єру в МВС Репешко закінчив у 2017 році, з гучним скандалом звільнений з посади начальника УМВС Дніпропетровської області.

Володимир Швачко

Цікавий список лобістів і «крышевальщиков» команди Радутного-Швачка та їх дітища ДП «Документ». У їх числі ЗМІ неодноразово називали одіозного генерала Геннадія Москаля, його близького друга нардепа Сергія Василенка, тодішнього главу МВС Юрія Луценка, голову СБУ і віце-прем’єра в 2005-2010 р. р. Олександра Турчинова і близького до нього чиновника Сергія Чоботаря. Останній після другого Майдану став одним із заступників Авакова і чимало посприяв відродженню паспортного бізнесу Швачко, але в 2015 році Чоботар став фігурантом низки гучних корупційних скандалів, потрясавших стіну МВС, і теж був звільнений. Але хто сьогодні є покровителем паспортних схем Швачко? Відомо одне: вони будуть працювати і далі, навіть при зміні влади, як це вже було в 2011-2013 р. р. коли ДП «Документ» знаходився в руках «донецьких», а після Евромайдана повернувся до колишніх господарів. Може бути тому вони і «майданили»?

Від року до року апетити цієї команди росли. Так, у 2009 році за отримання закордонного паспорта в офісі «Ресурси-Документ» з жителів Закарпаття здирали, крім затвердженою державою плати, три платежу «Ресурси-Документ» (всього 20,7 гривень), 75 гривень за нав’язане медичне страхування в СК «Добробут» (компанія, пов’язана з Швачко і Радутним), плюс 30 гривень у фонд «Правопорядок» (теж пов’язаний з Радутним), плюс два платежу за «інформаційні послуги» УМВС (платні довідки). А ще «Документ» торгував бланками заяв, необхідних для оформлення паспортів. Враховуючи, що в той період тільки на Західній Україні було видано понад 2 мільйонів закордонних паспортів, неважко підрахувати доходи паспортних комбінаторів!

В наш час ДП «Документ» бере з клієнтів, по-перше, свій стандартний гонорар в 400 гривень за послуги оформлення документів. Послуга це полягає лише в тому, що «Документ» виступає посередником між громадянином і ДМС: прийняли заяву, документи і фото, передали в ДПС, потім передали готовий паспорт клієнта. Так за що ж українці платять ці 400 гривень? І куди вони йдуть, адже «Документ» — формально державне підприємство, вся його прибуток повинна діставатися державі.

А ось в цьому і фокус, адже дана фірма завжди була практично збитковою. Як же так?! Дуже просто: «Документ» завжди смітив грошима, розтринькуючи всі доходи на оренду приміщень, оплату «консультаційних послуг» та інші витрати. Фішка в тому, у кого саме він орендує ці приміщення, з чиїми саме фірмами укладав договори, кому перераховує багатомільйонні суми. Зрозуміли?! І це не рахуючи того, що пан Швачко на посаді директора ДП «Документ» отримав однієї лише зарплати: у 2015 році – 1,365 мільйона гривень; у 2016 році — 680 тисяч гривень, а ось за 2017-й він чомусь свою зарплату задекларувати не захотів.

Але крім цих 400 гривень, «Документ» досі продовжує нав’язувати своїм клієнтам додаткові послуги, в першу чергу страховку. Якихось єдиних прайсів немає: у Києві, де народ більш тертий і трохи що відразу качає права, страховки лише пропонують, та й то не у всіх офісах; а ось у провінції за замовчуванням зверху додають страхування «і дружини і тещі, і собаки». Наприклад, у Запорізькій області в листопаді 2017 року в офісах «Документа» з клієнтів мовчки брали 400 гривень за послуги плюс 350 гривень страховки, навіть не пояснюючи призначення платежів.

А тепер підрахуємо: починаючи з 2015 року в Україні видано близько 8 мільйонів закордонних паспортів нового зразка (т. зв. біометричні), ще 600 тисяч громадян стоять у черзі, і ще до 5 мільйонів збираються отримати їх потім. Тобто «ринок закордонних паспортів в Україні це мінімум 14 мільйонів, а з урахуванням тенденцій, що він зросте до 20 мільйонів. Тут є за що боротися, адже якщо б всі ці паспорти оформлялися через «Документ», то містер Швачко вже зібрав би урожай в 3,2 мільярда гривень, тільки беручи за 400 за послуги «Документа» (а ще ж є страховки!), а в перспективі міг би «накосити» ще від 2 до 4,8 мільярдів! А адже цей бізнес вічний, тому що закордонні паспорти потрібно ще і міняти кожні 10 років на нові. Але тепер бізнесу «Документа» заважають так недоречно відкриваються центри надання адмінпослуг…

Головним конкурентом угруповання Швачко-Радутного завжди був консорціум «ЄДАПС» (Єдина державна автоматизована паспортна система), що об’єднував декілька підприємств, які займаються випуском цих самих паспортів, а також інших документів, марок і голограм. Буквально з самого початку ЄДАПС «кришував» Василь Миколайович Грицак. На відміну від свого головуючого в СБУ тезки Василя Сергійовича Грицака, наш генерал Грицак носив погони генерала МВС, однак ніколи не був справжнім «ментом».

Василь Грицак

Його всі називали «генерал-гешефт». Писали, що його першою дружиною (Елеонорою Аркадьевной) була родичка Леоніда Кравчука, завдяки чому скромний харківський інженер-сантехнік став заступником начальника УМВС області по будівництву. Далі вже Грицак діяв сам, вміло заводячи потрібні знайомства, знаючи кому «заносити» і кому пропонувати перспективні схеми. Так він доріс до посади начальника Департаменту ресурсного забезпечення МВС України – загалом, завжди був типовим «зампотылу». І тоді він взяв під своє крило консорціум ЄДАПС, створений приватними і державними підприємствами.

Задум Грицака був простий: якщо такі структури, як «Документ», роблять гроші на оформлення паспортів, то причетні до ЄДАПС особи почали їх робити на друкуванні документів і іншої продукції. При цьому створювалися схеми, коли держпідприємство фабрика «Україна», будучи головним виробником документів, практично не мала з цього нічого, тому що весь прибуток розтягували спритні співзасновники і покровителі ЄДАПС.

У 2004-му Грицак допоміг ЄДАПС отримати тендер на виготовлення нових закордонних паспортів – які повинні були змінити паспорти зразка 1994 року з вклеивающейся карткою. Нові паспорти з лазерним друком (їх затвердили у 2007 році) могла друкувати лише фабрика «Україна». Але тим самим Грицак відібрав хліб у людей і структур, пов’язаних з «Ресурси-Документ», оскільки ті друкували паспорти зразка 1994 року на своїх підприємствах. І таких людей було багато, включаючи Чоботаря і Турчинова, які в 2009 році вже на третій рік видачі паспортів нового зразка, пролобіювали постанова Кабміну №1184 від 20.10.2009 про додатковий випуск 50 тисяч бланків паспортів старого зразка.

Навіщо?! Їх реальні цілі залишилися невідомими, але журналісти писали, що бланки паспортів зразка 1994 голи хвацько розхапувалися т. н. «тіньовими паспортистами». За 3-5 тисяч доларів вони писали український закордонний паспорт тим, кому в ОВІР краще було навіть не заходити: нелегальним мігрантам і розшукуваним злочинцям, які потім з цими паспортами виїжджали в інші країни. До даним схемам нібито був причетний український МЗС.

Тому не дивно, що між ЄДАПС і «Документом» відбувалася багаторічна війна. А так як Грицаку належало інтернет-видання «Багнет» (він, втім, завжди заперечував), то воно кілька років публікувало численні матеріали про схеми «Документа». Зрозуміло, при цьому впритул не помічаючи паспортні схеми свого господаря Грицака.

До речі, пам’ятаєте спробу захоплення фабрики «Україна» на початку 2010 року прихильниками Тимошенко і Турчинова, які намагалися відбити її у Грицака і ЄДАПС? Це був один з епізодів цієї війни, тільки тоді на кону стояли не стільки паспорта, скільки виборчі бюлетені та підсумки виборів 2010 року.

Але в кінцевому підсумку ЄДАПС програв «Документу» після другого Майдану: у 2016-му консорціум скасували, а фабрика «Україна» до того часу вже під повним контролем угруповання «Документ». І вона ж скористалася останньою справою Грицака – біометричними паспортами, розробленими ще ЄДАПС для подальшої заміни паспортів зразка 2007 року. Дані паспорта лобіювалися Грицаков і при президенті Ющенку, і при президенті Янковиче, на їх виготовленні готувалися «підняти» колосальні гроші, але їх випуск почався тільки в 2015 році, коли Грицак вже втратив свій вплив, а фабрика «Україна» перейшла під контроль нової влади.

І тут не можна не помітити, що введення нових біометричних паспортів (типу «як в Європі») збіглося з розгорнулася тоді ж політичної компанії Петра Порошенка про отримання безвізового режиму з ЄС. Чим голосніше Петро Олексійович обіцяв «безвиз вже з наступного місяця», тим довшими ставали черги в паспортних столах, і тим більше народу бігло оформляти закордонні паспорти в офіси ДП «Документ». Так що мимоволі напрошується питання: невже президент теж в долі?

А ось про що ніколи не писав «Багнет», так це про те, що Василь Грицак придумав як робити гроші не тільки на нових просунутих паспорти, але і на голографічних знаки захисту. Їх випускали на ТОВ СП «Голографія», що входить в консорціум ЄДАПС, і продавали по чималій вартості. Десь починаючи з 2006 року, голограми почали повсюдно заполоняти Україну: їх клеїли на документи і бланки, вони заблищали на акцизних марках та упаковках – напевно, вони з’явилися б і на грошах, але друк гривні була поза зоною впливу Грицака.

Після 2010-го голографічне навала пішло на спад, оскільки уряд Азарова ввів державну монополію права на захисні знаки і скасував використання голографий. Але з весни 2014-го власники «Голографії» почали активно закликати новий уряд «відновити голографічний захист європейського рівня». Поки підприємство входило до складу ЄДАПС їх ніхто не слухав, але з 2017 року їм почали цікавити емісари з Банкової. Що цілком зрозуміло: повернення повсюдного використання голографічних «нашлепок» може принести причетним особам сотні мільйонів гривень, якщо не більше. Втім, це вже інша історія!

В тему: Олександр Турчинов. Скелети в шафі «кривавого пастора» України

Арсен Аваков: кримінальне минуле міністра МВС

Іван Пургін

Паспортна мафія України: кому ми платимо за «послуги»? оновлено: Червень 13, 2018 автором: Redactor
Источник

Оставить комментарий