Дмитро Яворницький

Дмитро Яворницький народився 25 жовтня (6 листопада) 1855 року в селі Сонцівка на Харківщині, нині Борисівка. Своє прізвище він пояснював від слова «явір»; на багатьох його друкованих працях стоїть варіант «Еварницький», а подвійний підпис «Еварницький-Яворницький» з'явився 1890 року.

Вибір на все життя

У 1877–1881 роках Яворницький навчався в Харківському університеті. Уже на другому курсі він обрав тему, яка визначила його життя: «Виникнення та устрій Запорозького коша». На становлення молодого вченого вплинули професори Олександр Потебня і Микола Сумцов. Саме вони порадили йому поїхати на Катеринославщину і Херсонщину, де колись стояли Січі.

Від 1882 року протягом п'ятдесяти років Яворницький майже щоліта мандрував краєм: обстежував урочища, розкопував кургани, записував пісні й перекази, збирав речі козацької доби. До роботи він залучав учителів, лікарів, священників, земських службовців і колекціонерів, перетворюючи дослідження на спільну справу.

Друг Якова Новицького

Під час перших експедицій Яворницький познайомився з олександрівським учителем і краєзнавцем Яковом Новицьким. У ньому, за словами біографів, він знайшов найвідданішого друга на все життя. Обидва досліджували козацьку старовину Подніпров'я, і їхні праці досі є основою для краєзнавців Запоріжжя.

Серед несподіваних знахідок Яворницького: могила генерала Петра Текелія в Новомиргороді, того самого, що 1775 року командував ліквідацією Запорозької Січі.

«Історія запорозьких козаків»

Головною працею вченого стала «История запорожских козаков» у трьох томах: перший (1892) містить огляд території, устрою і побуту запорожців, другий (1895) доводить історію до 1686 року, третій (1897) до 1734 року. До цього вийшли «Очерки по истории запорожских казаков и Новороссийского края» (1889), а згодом «Вольности запорожских казаков» (1918). Яворницький першим детально вивчив усю історію запорозького козацтва; він же написав першу біографію Івана Сірка, хоча його версію про народження отамана в Мерефі сучасні історики оскаржують.

Шлях до визнання був непростим: після університету Яворницький викладав історію в харківських гімназіях, а згодом жив і працював у Петербурзі, Ташкенті, Москві, часто в скрутному матеріальному становищі.

Музей у Катеринославі

28 грудня 1902 року Яворницького призначили директором Катеринославського обласного музею імені О. М. Поля. Він фактично створив цей музей і керував ним понад 30 років, перетворивши його на провідний культурний центр Придніпров'я. 1905 року він організував у Катеринославі XIII Археологічний з'їзд, стояв біля витоків місцевої «Просвіти», а в революційні роки домігся «охоронної грамоти» для музею навіть від Нестора Махна.

Експедиція на Дніпробуді

У 1927–1932 роках Яворницький очолював комплексну науково-дослідну експедицію на будівництві ДніпроГЕСу. Її учасники встигли дослідити зону затоплення до того, як вода піднялася і поглинула пороги, острови й прибережні урочища. 1928 року вийшов його нарис «Дніпрові пороги», який досі залишається одним із найповніших описів цієї частини річки. Про пороги і їхню долю читайте в матеріалі «Дніпрові пороги».

У 1920-х роках прийшло офіційне визнання: 1924 року Яворницького обрали членом-кореспондентом, а 1929 року дійсним членом Української академії наук.

Останні роки

1933 року вченого звинуватили в «буржуазному націоналізмі», а музей оголосили «кублом націоналістичної пропаганди». Яворницького усунули від керівництва, і до музею він більше не повернувся, хоча продовжував працювати. Помер 5 серпня 1940 року в Дніпропетровську. Його заповіт поховати біля стін створеного ним музею виконали лише 1961 року.

Того ж 1940 року ім'я Яворницького отримав Дніпропетровський історичний музей. Існує премія його імені, у Дніпрі на його честь названо центральний проспект, а 2005 року НБУ випустив пам'ятну монету до 150-річчя вченого.