Іван Сірко

Іван Сірко народився приблизно між 1605 і 1610 роками: такий вік, 70–75 років на момент смерті, показало дослідження його останків. Місце народження досі обговорюють. Дмитро Яворницький, перший дослідник біографії отамана, вважав його уродженцем слободи Мерефа на Слобожанщині, але багато істориків із цим не згодні. Королівські листи називали Сірка «уродзоним», тобто шляхтичем, а в джерелах згадується подільський шляхетський рід із таким прізвищем.

Початок шляху

Документи фіксують участь Сірка у Визвольній війні під проводом Богдана Хмельницького, зокрема в битві під Жванцем 1653 року. Наприкінці життя він сам згадував у листі до царя, що наприкінці 1620-х років разом із Хмельницьким брав участь у морському поході на османський Трапезунд. Популярна колись версія про службу Сірка у Франції під час Тридцятирічної війни не знайшла підтвердження в архівах і нині вважається хибною.

1654 року разом із полковниками Іваном Богуном, Петром Дорошенком та іншими він виступив проти Переяславської угоди і, як більшість запорожців, не присягнув московському цареві. У другій половині 1650-х років був вінницьким, а в 1658–1660 роках кальницьким полковником.

Кошовий отаман

Наприкінці 1660 року Сірко остаточно порвав із гетьманом Юрієм Хмельницьким і поїхав на Чортомлицьку Січ. Відтоді й до 1680 року запорожці дванадцять разів обирали його кошовим отаманом. У ці ж 1660–1670-ті роки острів Хортиця був військовою базою отамана, звідки він вів походи на Крим і османські фортеці.

Як політик Сірко часто змінював орієнтацію. Він виступав проти гетьманів Виговського, Юрія Хмельницького і Тетері, закидаючи їм пропольську політику, і водночас був противником Москви. Після Андрусівського договору 1667 року зайняв антимосковську й антипольську позицію і взяв участь у повстанні 1668 року. 1672 року, претендуючи на гетьманську булаву, посварився з гетьманом Іваном Самойловичем, і московський уряд заслав його до Тобольська. Наступного року отаман повернувся на Січ. Головним для нього завжди залишалися автономні інтереси Запорожжя.

Походи

Сірко найбільше прославився війнами проти Османської імперії та Кримського ханства. За даними Яворницького, він здійснив 55 вдалих походів. Козаки під його проводом брали Очаків, Білгород, Ізмаїл, Кілію, Бендери, Арабат, Перекоп і навіть Ясси. 1675 року він заблокував османське вторгнення на Чигирин, розбивши кримську орду і яничарів Ібрагім-паші.

Під час Чигиринських походів 1678 року основні сили запорожців діяли над Лиманом. Козаки пропустили в Дніпро османський морський транспорт із продовольством, а потім ударили з тилу, знищили конвой і визволили невільників-веслярів.

Лист султану

Найвідоміший сюжет, пов'язаний із Сірком, це лист запорозьких козаків до султана Мехмеда IV 1676 року, під яким стоїть підпис отамана. Цю сцену зобразив Ілля Рєпін на знаменитій картині. У радянських популярних виданнях писали, що лист складали під гіллям Запорозького дуба, але документальних підтверджень цієї легенди немає.

Смерть і могила

1680 року Сірко разом із донськими козаками востаннє бився з ординцями. Повернувшись, він дізнався про загибель дружини й синів, тяжко захворів і поїхав із Січі на свою пасіку в селі Грушівка. Там отаман і помер. Його поховали біля Чортомлицької Січі, на території сучасного села Капулівка Нікопольського району. 1967 року, коли до могили наблизилися води Каховського водосховища, останки перепоховали на іншому краю села.

Напис на надгробку повідомляє про смерть «Іоана Сѣрка Дмитровича, атамана кошового войска Запорозкого». У народних переказах і думах Сірко став героєм, якого вважали характерником, тобто козаком із надприродними здібностями.