Яків Новицький

Яків Павлович Новицький народився 24 жовтня (6 листопада за новим стилем) 1847 року в селі Аули Катеринославського повіту, нині це Дніпропетровська область. Він вважав себе нащадком полковника Ілька Новицького, соратника гетьмана Івана Мазепи. Освіту отримав в Олександрівському повітовому училищі, і з цим містом згодом пов'язав більшу частину життя.

Учитель-краєзнавець

1868 року під впливом педагога барона М. О. Корфа, організатора народних шкіл, Новицький вирішив стати вчителем. У 1869–1877 роках він працював у школах Олександрійського повіту і вже тоді вів краєзнавчу роботу: робив археологічні розвідки, записував пісні й перекази від старожилів. На уроках він використовував місцеву історію, етнографію і природу, виховуючи в учнів знання рідного краю. Сьогодні таку роботу назвали б українознавством.

До 1876 року Новицький зібрав велику колекцію фольклору Запорожжя і надсилав записи до Південно-Західного відділу Географічного товариства. 23 січня 1876 року його обрали дійсним членом Імператорського Російського географічного товариства.

Звільнення і повернення

1877 року вчителя звільнили «за поширення в народі українофільських тенденцій». Деякий час він працював у Чернігівському земському статистичному відділі, а 1879 року повернувся до Олександрівська. Тут він став секретарем повітової училищної ради, а потім опікуном і екзаменатором земських шкіл. Ця посада змушувала багато їздити повітом, і подорожі стали для Новицького нагодою для нових досліджень.

Тридцять років у полі

Понад 30 років Новицький досліджував острів Хортицю, Великий Луг і руїни Запорозьких Січей, крім Олешківської та Кам'янської. Він обійшов Катеринославщину, працював у місцевих архівах, склав статистично-економічний та історико-етнографічний опис сіл Олександрівського повіту. На Хортиці та в околицях міста розкопав понад сто курганів.

Новицький сфотографував майже всі церкви повіту, хрести, урочища, дніпровські скелі й пороги, вікові дуби. Багато з цих краєвидів пізніше зникли під водами Дніпровського водосховища, і його знімки залишилися унікальним свідченням. Колекцію ікон, люльок, картин та інших речей козацької доби він передав до музею О. Поля в Катеринославі, нині Дніпровського історичного музею імені Яворницького. Він також збирав ботанічні й зоологічні матеріали, вів метеорологічні та фенологічні спостереження.

Праці

Бібліографія Новицького налічує понад 200 друкованих праць. Серед них «Історія міста Олександрівська» (1905), яка досі залишається основним джерелом про Олександрівську фортецю, «З берегів Дніпра» (1905), «Матеріали для історії запорозьких козаків» (1909), «Опис кордонів і міст колишньої Азовської губернії» (1910), «Острів Хортиця на Дніпрі» (1917). У 1873–1916 роках він записував фольклор в Олександрівському і Катеринославському повітах і видав збірки історичних пісень, переказів, повір'їв, замовлянь, а також праці «Народна пам'ять про Запорожжя» та «Запорозькі і гайдамацькі скарби».

1905 року в «Нарисах Дніпра» Новицький першим в українській літературі згадав Віковий дуб у Хортиці і запропонував узяти його під охорону. Сьогодні це Запорозький дуб.

Пам'ять

Новицький був членом Харківського історико-філологічного товариства, Катеринославського наукового товариства, Катеринославської вченої архівної комісії та інших наукових об'єднань. Його вважають засновником історичного музею та архіву Запоріжжя.

У парку Дубовий Гай росте дуб, який Новицький посадив на своєму подвір'ї: одне з трьох дерев, що вціліло. З 5 вересня 1997 року в місті працює Запорізьке наукове товариство імені Якова Новицького, а 2007 року вийшло п'ятитомне зібрання його творів.