Переосмислення Другої світової війни

1

Більш-менш правдиву історію Другої Світової війни мають США та Німеччина.

З різних, але схожих, причин складної і всебічної історії Другої світової війни не мають Японія, Китай, Великобританія, Франція, Росія, Польща та Україна.

Це звичайно, на мій погляд. Але історики, які все життя копають якусь одну тему чи якийсь один період, зазвичай утримуються від узагальнень. Доводиться ризикувати в оцінках неісторикам.

США мають складну і всебічну історію Другої світової війни тому, що приклали до цього багато зусиль в контексті отримання моральної переваги для світового лідерства. А Німеччину через поразку у цій війні просто змусили мати складну історію. Меншою мірою до цього змушували Італію та Японію.

Доволі маніпулятивною історія Другої світової війни є для Великобританії та Франції Для Великобританії причиною була співпраця з нацистською Німеччиною, потурання чи принаймні закривання очей на агресивні дії Німеччини з позиції прагнення світового чи європейського лідерства. А для Франції – через підкорення окупації Німеччини та несправедливо отриманий зиск серед країн-переможців після війни.

Росія ж публічно і принципово відмовилася прикладати зусилля для отримання складної і всебічної історії, бо вона відновила цю війну в нових формах і можливо навіть в більшому масштабі. Принаймні в російські історії тема РОА не є бажаною в контексті нинішнього культу Сталіна та антизахідного зрадофільства.

Україна теж не має складної і всебічної історії Другої світової війни. Але на відміну від причин, які призвели до цього ж у Великобританії, Франції та Росії, Україна має дуже складну ситуацію, у якій взагалі непросто розібратися, але, окрім того, їй ще й заважають розібратися.

Суть у тому, що українці протягом 30-х-50-х років ХХ століття вели одразу три типи війни: громадянську війну, національно-визвольну війну та брали участь у Другій світовій війні. Окрім того, українці були піддані державному терору Росії-СРСР проти та державному терору Польщі.

Національно-визвольна війна України походить з поразки України у війні проти більшовицької Росії (1917-1921), яка завершилася створенням СРСР у 1922 році, та з окупації Польщею Західної України з 1923 року. Тобто Польща скористалася поразкою України, вчинила недружню і окупаційну дію.

Державний терор розпочинає Сталін в 1929 році як колективізацію (примусове створення колгоспів). Як реакція на цю дію з 1930 року по Україні починаються масові повстання.

У період колективізації відбулися 7382 бунти селян і акти масової непокори, 15 з яких визнані як широкомасштабні озброєні повстання проти Радянської влади. Більше того, у 20-30-х роках була справжня селянська війна в Україні.

Сталін злякався такого масового повстання і написав статтю «Головокружение от успехов», де закликав знизити радикальність колективізації.

Водночас українців Сталін вирішив покарати. Голод 1933 року як геноцид це елемент державного терору з боку керівництва СРСР проти України. З 1934 року проводилася вже колективізація щодо українців, які зазнали поразки у громадянській війні. До державного терору також можна віднести знищення української інтелігенції протягом 30-х років.

Українці з часів Першої світової війни сприймали німців як націю, яка є союзником у боротьбі за незалежність України проти Польщі і проти Росії. Відтак співпраця українців з Третім Рейхом до вступу СРСР у війну для них була способом національно-визвольної війни за незалежність.

Який моральний бік цієї справи? Сталін до початку вступу СРСР у війну уже показав нелюдську суть радянського режиму. Геноцид 1933 року дає повне моральне право Україні на будь-які контрдії і будь-які союзи, в тому числі і союз з німцями в контексті національно-визвольної війни. А от в контексті Другої світової війни це дійсно можна розглядати як зраду шодо СРСР.

Але чи є зрада щодо агресивної імперії, яка вдається до геноциду, зрадою? Запитання риторичне.

Сталін всередині процесу приєднання територій інших країн на основі пакту Молотова-Ріббентропа використав національно-визвольну боротьбу західних українців проти поляків і приєднав Західну Україну. Але використав він її не для того, аби створити незалежну Україну.

Відтак Сталін використав українців та їх соборницькі устремління, а українці можуть використати результати сталінської політики зараз. Моральний бік цієї справи сумнівний для обох сторін, але не лише для українців.

З моменту приєднання Західної України і надалі розколу ОУН в Україні, так чи інакше, відбувається внутрішня боротьба між самими повстанськими рухами. Принаймні дії бандерівців щодо УПА Бульби-Боровця це точно елементи громадянської війни, спричинені діяльністю агентів радянських спецслужб.

Водночас бандерівцям доводилося боротися навсібіч – з українцями, з поляками, з німецькою армією, з радянською армією.

Чим більше я думаю про це, тим більше я розумію драму бандерівців.

Смисл боротьби бандерівців був не у перемозі. Неможливо виграти війну на чотири фронти, включаючи війну проти своїх. Смисл їх боротьби був у тому, щоб померти безкомпромісно і ціною власного життя створити ідеал незалежної України. Ось чому бандерівці досі є проблемою для нинішньої України, яка змушена бути інтегрованою у світ, будувати нові відносини з Польщею і навіть під час війни підтримувати лицемірні стосунки з Росією.

Отже, якщо рахувати супротивників, то українці вели дві громадянські війни (війна української громади проти сталінських посіпак, а також різні табори українських повстанців воювали один проти одного): дві національно-визвольних війни (проти Польщі та проти Росії-СРСР), були піддані двом державним терорам (Польщі та СРСР), а також брали участь у Другій світовій війні проти нацистської Німеччини, коли стало зрозумілим, що тодішнім німцям не потрібна незалежна Україна.

Суть маніпуляцій та спекуляцій щодо Другої світової війни для України полягає в тому, що Росією або її агентами будь-яка подія того часу в Україні з контексту однієї війни розглядається в контексті іншої війни і на основі цього робиться висновок про сумнівну або зрадницьку позицію українців.

Наприклад, «Волинська різня» є елементом тривалої національно-визвольної війни української громади проти Польщі як країни-окупанта. З українського боку діє громада, з польського боку діє державна армія – сили різного статусу. Цей процес не можна розглядати як внутрішньоукраїнську громадянську війну чи як подію Другої світової війни, бо це все буде неадекватний розгляд.

Моральний бік справи – на державний терор Польщі (концтабори, пацифікація) українці відповідали громадянським тероризмом та геноцидом. З обох боків моральні позиції сумнівні, але якби не було польського терору, не було б і українського геноциду.

Україні потрібно побудувати складний концепт бачення Другої світової війни як накладеної одна на одну трьох типів воєн (п’яти воєн за кількістю) і державного терору СРСР та державного терору Польщі. Всередині простих концептів – чи то нав’язаних СРСР, чи то створених як компроміс з поляками, чи то зафіксованих як міжнародний компроміс – Україні складної історичної правди не знайти.

Україна може погоджувати свій концепт Другої світової війни лише з тими країнами, які мають складне і всебічне бачення Другої світової війни – з США та з Німеччиною. Решта країн до складної історичної правди не готові.

Ну і під кінець, коли святкувати перемогу у Другій світовій війні?

Нові дані, про які я дізнався зараз, дозволяють ускладнити моє розуміння 2015 року, коли я розмежовував Велику Вітчизняну Війну, що завершилась 9 травня 1945 року для СРСР, і Другу світову війну, що завершилась 8 травня 1945 року для Європи.

Отже нові для мене дані полягають у наступному. 8 травня 1945 року СРСР здійснює бомардування датського острова Борнгольм, хоча німці там уже капітулювали. 9-го травня туди висадилися радянські десантники. Фактично це акт агресії СРСР проти Данії, який має чіткі імперські цілі Росії-СРСР по контролю Балтійського моря.

Це означає, що 9 травня святкується як перемога імперського СРСР, а не як перемога братнього союзу народів СРСР. Тобто ця перемога не «одна на всіх», бо імперія не може бути одна на всіх, імперія існує лише за рахунок примусу одних іншими. Одна на всіх перемога була 8 травня, саме її святкують європейці.

Для України перемога 1945 року це перемога лише над двома своїм поневолювачами – Польщею та Німеччиною. Водночас національно-визвольна війна українців проти Росії-СРСР тривала аж до 1956 року і поновилася в 2014 році.

Нинішня національно-визвольна війна України проти Росії так само, як і раніше, російськими спецслужбами подовжує перетворюватися на внутрішню громадянську війну.

Україна могла би погодитися на концепт Другої світової війни як «перемога одна на всіх», якби принаймні Росія не перетворила розуміння цієї війни за імперською схемою – як підпорядкування собі всієї Східної Європи. «Можемо повторити» – це явний імперський перформатив з боку Росії.

Тому Україна лише частково перемогла у Другій світовій війні. Головний недобиток Другої світової війни це імперська Росія. Знищити Росію як імперію це головна завдання нинішньої війни вже України проти Росії.

Росіяни кажуть, що можуть повторити 1945-й і знову загарбати пів-Європи?

Так і ми, українці, можемо повторити все ХХ століття для Росії в більш концентрованому варіанті, бо тепер на нашому боці весь світ.

Друга світова війна все ще триває, бо не всі імперії вона знищила. Росія – остання імперія, яку не знищила ця війна.

Виграти Другу світову війну це означає зрештою знищити імперію Росія, щоб на її місці постала демократична Росія.

Навіть якщо це буде розколота Росія.

Facenews

Оставить комментарий