ДніпроГЕС

Дніпровська гідроелектростанція стоїть у Дніпровському районі Запоріжжя, приблизно за півтора кілометра вище за течією від північного краю Хортиці. Це п'ятий ступінь Дніпровського каскаду і найстаріша станція на річці: її гребля створила Дніпровське водосховище, а затоплені пороги перестали заважати судноплавству. У 1930-х роках станцію називали Дніпрельстан.

Як влаштована станція

ДніпроГЕС належить до середньонапірних гідроелектростанцій греблевого типу. До гідровузла входять дві бетонні греблі, дві будівлі ГЕС (першої і другої черги), відкриті розподільчі пристрої та судноплавні шлюзи. Установлена потужність після реконструкцій перевищує 1,5 тисячі мегават.

Основну частину напірного фронту утворює водозливна гравітаційна бетонна гребля завдовжки 760,5 метра і заввишки до 64 метрів. У плані вона вигнута дугою радіусом 600 метрів у бік водосховища. Попри схожість з арковими греблями, навантаження на береги вона не передає: таку форму обрали, щоб подовжити водозлив і поставити споруду на кращі геологічні ґрунти.

Будівля першої черги, ДніпроГЕС-1, розташована на правому березі й фактично продовжує греблю. Саме її фасад, спроєктований братами Весніними, найчастіше потрапляє на фото (про архітектуру читайте в матеріалі «Архітектура ДніпроГЕСу»). Будівля другої черги, ДніпроГЕС-2, завдовжки 227,6 метра стоїть на лівому березі за основною греблею; в ній вісім гідроагрегатів, збудованих у 1970-х роках.

Шлюзи і водосховище

На лівому березі біля греблі розташовані два судноплавні шлюзи. Трикамерний має три камери завдовжки по 120 метрів, однокамерний одну камеру завдовжки 290 метрів, ширина всіх камер 18 метрів. Трикамерний шлюз із 1993 року не експлуатується.

Дніпровське водосховище тягнеться вгору по річці на 130 кілометрів. Його площа 410 квадратних кілометрів, найбільша ширина 7 кілометрів, найбільша глибина 53 метри. Під водою опинилися дев'ять порогів, про які розповідає матеріал «Дніпрові пороги».

Гребля як дорога

Споруди ГЕС від самого початку служили ще й переправою. 30 вересня 1934 року греблею пустили одноколійний трамвай на правий берег, маршрут № 7, а у 1970-х роках проїзну частину розширили до чотирьох смуг, розраховуючи на потік близько 750 автомобілів на годину. Згодом рух зріс у кілька разів, і місто роками обговорювало реконструкцію греблі з другим ярусом. Влітку 2020 року на дорозі виявили тріщину завдовжки близько 600 метрів, після чого ввели обмеження для важкого транспорту.

Коротка історія

Будівництво почалося 15 березня 1927 року, перший агрегат запрацював 10 жовтня 1932 року, а до 1939 року стали до ладу всі дев'ять агрегатів потужністю 560 тисяч кіловат. 18 серпня 1941 року радянські підривники висадили греблю, у 1943 році відступаючі німецькі війська намагалися знищити станцію ще раз. Відбудова під керівництвом Віктора Весніна завершилася 1950 року, а друга черга працює з 1974 року. Детально про це в матеріалі «Будівництво ДніпроГЕСу».

У квітні 2016 року в межах декомунізації з греблі зняли напис «ДнепроГЭС имени В. И. Ленина».

ДніпроГЕС у війні 2022 року

Під час повномасштабного російського вторгнення станція стала однією з цілей ракетних ударів. 22 березня 2024 року внаслідок масованої атаки ДніпроГЕС був сильно пошкоджений, хоча гребля встояла. Відтоді станція не виробляє електроенергію. За два з половиною роки війни по ній завдали ударів понад 40 ракетами і дронами. Через воєнний стан ми не публікуємо відомостей про режим руху греблею: їх варто перевіряти в офіційних повідомленнях міської влади.

У літературі та кіно

Будівникам ДніпроГЕСу присвячені роман «Гарячі почуття» і драма «Дніпрові зорі» запорізького письменника Якова Баша, збірка Гордія Коцюби «Дніпрові саги. Новели Дніпрельстану» (1931), роман Федора Гладкова «Енергія». Оборону станції 1941 року згадує Олесь Гончар у романі «Людина і зброя». Кадри будівництва зберіг документальний фільм Дзиги Вертова «Одинадцятий», знятий 1927 року.