Острів Хортиця

Хортиця витягнута з північного заходу на південний схід між двома руслами Дніпра: Новим, яким ідуть судна, і Старим. Острів є частиною міста й адміністративно належить до Вознесенівського району, через нього проходять залізниця й автомобільні мости, але більша його частина належить Національному заповіднику «Хортиця». Саме тому поруч зі спальними районами тут збереглися степ, байрачні ліси, скелі та сотні археологічних пам'яток.

Звідки назва

Версій походження назви багато. Більшість дослідників виводить її від тюркського «орт», «орта», тобто «середній»: острів лежить посеред Дніпра. Інші пов'язують назву зі словом «хорт» або з давнім богом Хорсом.

Найдавніша писемна згадка належить візантійському імператорові Костянтину Багрянородному. У творі «Про управління імперією» (середина X століття) острів названо островом Святого Григорія. Руські літописи знають його як Хортичий острів: під такою назвою він з'являється у зв'язку з походом проти половців 1103 року. У пізніших джерелах трапляються форми Хортич, Хіртиця, Хортиц, а на мапах XVIII століття навіть Хитрицький острів.

Граніт, степ і балки

З геологічного погляду Хортиця лежить на Українському кристалічному щиті. Основа острова складається з докембрійських гранітів віком близько 2,5 мільярда років, укритих молодшими осадовими породами. У північній частині над водою стоять скелі заввишки 40–50 метрів, які поступово знижуються до півдня.

До будівництва ДніпроГЕСу русло Дніпра перетинало дев'ять порогів. Поруч із Хортицею порогів не було, проте скелі та кам'яні острівці в північній частині мають ті самі риси, що й порожиста частина річки. Долина в районі острова лишилася єдиною збереженою ділянкою колишнього порожистого Дніпра.

Флора Хортиці налічує понад тисячу видів вищих рослин, і близько 15 % із них ендеміки. На невеликій площі зустрічаються різнотравно-ковилові степи, дубові та хвойні ліси, заплавні луки. Детальніше про це в матеріалі «Природа Хортиці».

Від мезоліту до скіфів

Люди жили на острові ще в добу мезоліту, 10–6 тисяч років до н. е.: перші знахідки цього часу відомі в північній і східній частинах острова. На північному сході до 1970-х років існувало село Середній Стіг, що дало назву середньостогівській культурі енеоліту (IV тисячоліття до н. е.).

Від доби бронзи залишилися поселення ямної, катакомбної, зрубної культур і культури багатоваликової кераміки. На сусідньому острові Байда археологи виявили фортецю з кількома рядами стін і ровів, а також святилища, де, можливо, вели астрономічні спостереження.

Залізну добу представляє городище «Совутина скеля» скіфського часу (VII–III століття до н. е.) з оборонними, житловими та господарськими спорудами. Поряд відомо шість курганних груп. Сармати залишили окремі поховання і монети.

Острів на шляху з варягів у греки

У IX столітті на півдні острова виникло неукріплене слов'янське поселення біля старовинної переправи, яку називали Протолчий брід. Воно існувало до XIV століття, а знахідки арабських монет свідчать про жваву торгівлю.

Хортиця згадується в літописах як місце збору руських дружин. 1103 року тут зійшлися князі перед походом на половців, а 1223 року на острові відбулася нарада перед битвою на Калці. За легендою, 972 року неподалік порогів загинув князь Святослав, повертаючись із походу на Константинополь. Під час будівництва ДніпроГЕСу 1928 року на дні Дніпра біля острова знайшли чотири мечі й клинок без руків'я, виготовлені, за орнаментом, у другій половині X або на початку XI століття.

Козацька доба

Назви урочищ на острові досі пам'ятають запорожців: урочище Сагайдачного, Січові ворота, Козача могила. У 1550-х роках князь Дмитро Вишневецький, якого називали Байдою, збудував замок на Малій Хортиці. Науковці досі сперечаються, чи стояв він на острові Байда, чи деінде поблизу; у січні 1557 року турецько-татарське військо обложило укріплення, і згодом воно було зруйноване. Докладніше про це в біографії Дмитра Вишневецького.

У 1596–1648 роках, з короткими перервами, на Хортиці стояла залога реєстрових козаків. Звідси починали повстання Тарас Трясило (1630) та Іван Сулима (1635), а 1648 року Богдан Хмельницький розбив на острові польську залогу. У 1660–1670-х роках Хортиця була військовою базою кошового отамана Івана Сірка.

Під час російсько-турецької війни 1735–1739 років на острові спорудили укріплення, а 1736 року заснували верф. Для її захисту побудували фортецю та ретраншемент, рештки якого збереглися. До ліквідації Запорозької Січі 1775 року острів належав до її володінь.

Меноніти, Шевченко і XX століття

1789 року на східному березі виникла менонітська колонія Острів Хортиця. Влітку 1843 року на острів кілька днів поспіль переправлявся човном Тарас Шевченко, який гостював у місцевого жителя Прокопа Булата.

Будівництво ДніпроГЕСу, розпочате 1927 року, змінило і острів: тут з'явилися водогін, насосна станція, поромна переправа, а у 1928–1931 роках за проєктом Миколи Стрілецького збудували мости, що з'єднали береги Дніпра через Хортицю. Їх пошкодила війна, і 31 грудня 1952 року відкрили нові переправи, мости Преображенського.

Заповідник

Охороняти острів почали з 1958 року, коли його оголосили пам'яткою природи місцевого значення. Постановою Ради Міністрів УРСР від 18 вересня 1965 року Хортиця стала державним історико-культурним заповідником, а 6 квітня 1993 року отримала статус національного. До заповідника, крім самого острова, належать острови та скелі Байда, Дубовий, Ростьобин, Три Стоги, Близнюки та урочище Вирва на правому березі.

Перша черга музейного комплексу відкрилася 14 жовтня 1983 року. Його оформлював художник-монументаліст Анатолій Гайдамака. У 2021 році на острові відкрили меморіал хортицьких менонітів, складений зі знайдених тут старих надгробків.