Соборний проспект у Запоріжжі: історія, назви, будівлі

Соборний проспект починається від Привокзальної площі біля станції Запоріжжя I, проходить через територію автозаводу і після Транспортної площі виходить на майже пряму ділянку завдовжки близько дев'яти кілометрів. Закінчується він Запорізькою площею біля ДніпроГЕСу. Дорогою проспект перетинає Космічний, Олександрівський, Вознесенівський і Дніпровський райони.

Через довжину в 10,8 кілометра проспект іноді називали найдовшим у Європі. Це перебільшення: проспект Героїв Харкова в Харкові має близько 18 кілометрів. Проте для запоріжців Соборний залишається головною вулицею, віссю, вздовж якої місто росло два століття.

Чотири вулиці в одній

Сучасний проспект склався з кількох вулиць різного віку. У старому Олександрівську головною була Соборна вулиця. До 1917 року вона дійшла до вулиці Української у передмісті Слобідка, а до 1919 року тягнулася вздовж шляху на Катеринослав до Вознесенського мосту через Суху Московку. Ділянка від сучасного будинку культури «АвтоЗАЗ» до Транспортної площі називалася Ковальською вулицею і включала Шенвізький міст через річку Мокра.

Ідея об'єднати вулиці з'явилася 1949 року, а здійснили її 4 січня 1952 року. Новий проспект увібрав 8-му Подовжню вулицю в Соцмісті, нову вулицю на Вознесенці, вулицю Карла Лібкнехта і Ковальську. 18 листопада того ж року відкрили шляхопровід через залізницю Апостолове–Запоріжжя біля сучасної площі Олександра Поляка.

Багато назв

За свою історію окремі частини проспекту називалися Поштовою, Стовбовою, Великою, Головною, Верхньою, Поліцейською, Соборною. Після перейменування Олександрівська на Запоріжжя циркуляр від 15 липня 1921 року зобов'язав змінити дореволюційні назви вулиць, і до листопада 1922 року перейменували понад три десятки вулиць. Соборна стала вулицею Карла Лібкнехта.

Під час окупації німецька влада назвала вулицю Карла Лібкнехта вулицею Адольфа Гітлера, а частину в новому місті вулицею Германа Герінга. Восени 1943 року повернули довоєнні назви. З 1952 року магістраль носила ім'я Леніна, а 19 лютого 2016 року в межах декомунізації її перейменували на Соборний проспект. Про інші зміни назв розповідає матеріал «Перейменування в Запоріжжі».

Що подивитися вздовж проспекту

На ділянці старого міста збереглися будинки менонітських і купецьких родин. Будинок № 8 належав Йоганну Леппу, № 11 колись був прибутковим будинком менонітів Корнеліуса Гюберта, № 66 прибутковим будинком М. І. Регірера, а № 9 будинком театру-клубу «Металіст». Садибу родини Бадовських (№ 59) у лютому 2025 року внесли до реєстру пам'яток національного значення. Детальніше про цю забудову в матеріалі «Старий Олександрівськ».

Ближче до центру стоять Свято-Покровський кафедральний собор (№ 37) і театр імені Володимира Магара (№ 41), навпроти якого 2018 року після реконструкції відкрили Театральний парк. На ділянці Вознесенки й Соцміста проспект оформлюють ансамблі 1930–1950-х років: дві вежі на площі Олександра Поляка, вежа Козлінера, концертний зал імені Глінки. Завершують його квартали Соцміста, пам'ятки конструктивізму.

Проспект у XX столітті

У 1930-х роках центральна вулиця була місцем вечірніх прогулянок. Парну сторону тоді жартома називали «Пижон-стріт», бо там гуляли інженери й технічна інтелігенція, а непарну «Гапкінштрассе». Тут працював кінотеатр «Перший художній» майже на тисячу місць, будівлю якого за форму прозвали «черепахою». 1961 року за адресою проспект, 91 відкрився перший у місті двозальний кінотеатр «Зірка», 1970 року «Будинок одягу», а 5 грудня 1971 року Палац урочистих подій.

У 2002–2008 роках проспект капітально реконструювали: замінили інженерні мережі, оновили фасади, демонтували трамвайну лінію в центрі. Першу чергу оновленої магістралі відкрили 1 травня 2004 року, а навесні 2008 року ділянку від проспекту Металургів до Запорізької площі облаштували з газоном замість колії. Навесні 2023 року на шпилях веж площі Поляка і вежі Козлінера радянську символіку замінили на тризуб.