Провокування підкупу: справи, про які мовчать

2

Хіба можливо шляхом провокацій злочинів забезпечити протидію корупції, насамперед у вищих ешелонах влади, чим сьогодні продовжують займатись наші правоохоронці?

Автор цих рядків давно переконався, що шляхом провокацій пропозиції, обіцянки та одержання неправомірної вигоди, як і інших злочинів, забезпечити протидію їм неможливо. Говорити про те, що саме за часів постмайданівської України набула поширення подібна практика, було б не зовсім об’єктивно. І раніше, в дореволюційні часи, такими забороненими методами грішили оперативні підрозділи і СБУ, і тодішньої міліції, особливо їх спецпідрозділи по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю.

Бувши тривалий час прокурором, я не належав до числа прихильників подібних методів боротьби з корупцією і завжди принципово реагував на такі факти провокацій тоді ще хабарів і використання для таких цілей здебільшого осіб, які нібито добровільно співпрацювали з правоохоронними органами й виступали як так звані торпеди. Доходило навіть до того, що таких «добровільних помічників» використовували як кадрових хабародавців одночасно різні правоохоронні органи й навіть у різних областях нашої держави. Звісно, суди, викриваючи подібні факти, переважно не сприймали здобуті таким шляхом докази і зазвичай виправдовували підсудних або тривалий час зволікали з розглядом цих справ, а потім повертали їх на додаткове розслідування (це до ухвалення нового КПК України 2012 року).

Але вже після Революції гідності найвищі посадові особи нашої держави й навіть сам гарант Конституції, а також частина політиків і ті ж «грантоїди» почали активно ініціювати узаконення провокації підкупу. Звісно, у всіх названих ініціаторів мотиви подібних закликів були різні. Але головне, що такі декларації та заяви не ґрунтувались на вимогах національного законодавства і суперечили практиці Європейського суду з прав людини.

З цього приводу можна дискутувати, бо, справді, в тих же США провокація підкупу значною мірою  є узаконеною, в той час як у нас — ні. Ба більше, в Україні за такі дії передбачена кримінальна відповідальність.

Але провокативні заклики про негайне внесення змін до нашого законодавства та відвертий тиск на керівництво держави так званих партнерів і фінансистів, насамперед — із-за океану, під виглядом необхідності посилення боротьби з корупцією, призвели до негативних наслідків. Наші правоохоронці, особливо НАБУ і САП, які й не приховують своєї орієнтації на закордонні центри впливу, розпочали на свій розсуд застосовувати таку незаконну практику провокацій підкупу. Тим більше в умовах, коли прокурорський нагляд за додержанням законів про оперативно-розшукову діяльність та вимог КПК України фактично зруйнований, а судовий контроль за діяльністю органів досудового розслідування та оперативно-розшукової діяльності майже відсутній. Судова система за останні три роки настільки знекровлена, а судді залякані як внаслідок так званої судової реформи, так і різними антикорупціонерами, що служителі Феміди сьогодні бояться приймати навіть законні рішення.

Про організовані НАБУ за відсутності належного прокурорського нагляду з боку САП дуже схожі провокації підкупу відносно народних депутатів Максима Полякова і Борислава Розенблата, а також першого заступника Державної міграційної служби України Діни Пімахової говорили в ЗМІ більше ніж достатньо. Зокрема лунали й по-справжньому професійні висновки та судження. Хотів би зупинитися на тих фактах, про які у пресі чомусь промовчали.

На мою думку, на них потрібно звернути увагу, бо вони в сукупності вже свідчать про загрозливу тенденцію і створюють прецеденти, від яких постраждають як наші громадяни, так і Україна в цілому. Поширення подібної практики, а точніше — її нав’язування Україні з-за кордону, підриває і основи нашої державності.

Безпрецедентний факт провокації підкупу було застосовано щодо мера Вишгорода Київської області. Працівники СБУ по м. Києву та області, спільно й під прикриттям прокуратури Київської області, ще у 2015-му чи на початку 2016 року спровокували й без жодних законних підстав затримали останнього, начебто на гарячому, під час одержання неправомірної вигоди (хоча це й не відповідало дійсності). Після того йому було необґрунтовано повідомлено про підозру, взято під варту й навіть відсторонено від займаної посади.

Найбільш неприйнятним і цинічним було те, що всі ці заходи процесуального примусу були застосовані на підставі показань — наголошую — єдиної особи, яка до того ж діяла під чужим ім’ям за надуманим оперативними працівниками сценарієм. Пізніше заява «хабародавця» про обставини участі в цій події була викладена в інтернеті і шокувала багатьох експертів. Попри розкриття цієї небаченої за розміром і цинічністю «спецоперації» з усунення названого керівника органу місцевого самоврядування від займаної посади, втручання в її вирішення навіть апеляційного суду, який фактично і викрив незаконні дії оперативних працівників і прокуратури, це не відновило доброго імені міського голови. Адже внаслідок відсутності належного прокурорського нагляду, а точніше — відсутності взагалі в Київській області районного прокурора, а в Україні — генерального прокурора, цю фактично сфальсифіковану справу все одно було спрямовано до суду з обвинувальним актом!

Мер Вишгорода Олексій Момот

Цей приклад є показовим і з тієї причини, що ставить під сумнів загальні обвинувачення нинішнього генпрокурора на адресу НАБУ за начебто допущені провокації щодо названих вище народних депутатів і одного з керівників Міграційної служби. Адже він сам у ситуації з вишгородським міським головою якщо і не був причетним до організації цього беззаконня, то, напевно, знав про нього й міг не допустити завідомо незаконного притягнення цієї особи до кримінальної відповідальності, перешкодити подальшій фальсифікації кримінальної справи та відновити справедливість. Але цього не зробив. Тому коли чую його заяви про досягнення в частині встановлення справедливості в діяльності органів прокуратури, мені стає соромно за ту державну структуру, в якій я прослужив понад 35 років!

Про те, що наші нинішні «борці з корупцією» взяли на озброєння подібну практику провокацій одержання чи дачі неправомірної вигоди насамперед задля піару, а не для реального вжиття заходів щодо протидії цьому злу, свідчать і інші випадки, не менш кричущі, ніж наведені вище. Вони чомусь не були предметом відповідної реакції з боку суспільства.

Перший такий випадок був оприлюднений САП і Генпрокуратурою як свідчення чесності й непідкупності головного антикорупційного прокурора. Ними було затримано двох суддів одного з районних судів м. Дніпра, які начебто намагалися вручити Назарові Холодницькому в його службовому кабінеті неправомірну вигоду за прийняття рішення про закриття справи проти одного з цих суддів, якого НАБУ звинувачувало в корупції. Не дивлячись на те, як широко був розпіарений цей факт, за кілька днів про нього всі замовкли, й складається враження, що і забули. Тому абсолютно не дивно, що про результати розслідування цього очевидного кримінального правопорушення, якщо воно насправді мало місце, організатори зазначеного «дійства» до цього часу не поінформували суспільство. Але в мене виникають, особливо у світлі останніх подій за листопад-грудень минулого року, сумніви: чи у відповідності до вимог чинного законодавства були запідозрені (а через ЗМІ — вже і фактично звинувачені) названі двоє суддів? Виходячи з аналізу цієї ситуації, виникають закономірні запитання:

— Яким чином ці судді, іногородні жителі, змогли встановити контакт із керівником САП і провести з ним перемовини на предмет вчинення ним дій з використанням свого службового становища з метою звільнення судді від кримінальної відповідальності? І чому антикорупційний прокурор взагалі пішов на таку розмову?

— Хто з них під час цієї першої розмови чи контакту обмовився про винагороду за вчинення Антикорупційною прокуратурою дій на їхню користь?

— Якщо припустити, що саме хтось із названих суддів запропонував винагороду, то як на це зреагував антикорупційний прокурор: категорично заперечив подібний подальший розвиток подій і відкинув цю пропозицію чи, навпаки, погодився вести подальші перемовини з цього приводу?

— Хто назвав конкретну суму винагороди, тобто неправомірної вигоди? Якщо хтось із суддів, то як на це відреагував сам Холодницький: категорично заперечив і припинив з ними не тільки розмови, а головне — зустріч, і відкинув будь-які контакти в майбутньому?

— Яким чином, на яку дату, час і місце була домовленість про наступну зустріч з метою вже передачі неправомірної вигоди і чи було попередньо обумовлено її суму чи розмір?

— За чиєю пропозицією місцем передачі грошей було визначено службове приміщення Антикорупційної прокуратури, зокрема, службовий кабінет Холодницького?

— На якому етапі цих перемовин останній повідомив детективів НАБУ чи генерального прокурора про те, що йому збираються передати неправомірну вигоду і за що саме?

— Чи всі розмови Холодницького та цих суддів супроводжувались аудіо- та відеозаписом, в тому числі як телефоном, так і під час особистих зустрічей?

— Скільки було таких розмов, в яких фактично Холодницький підтримував подібні переговори, тим самим не припинивши їх, не заперечуючи й не відкидаючи подібних пропозицій, чим фактично сформував впевненість своїх співрозмовників у можливості або навіть необхідності передачі йому цієї неправомірної вигоди?

— Яким чином вдалося названим суддям пройти з такою сумою грошей в охоронюване службове приміщення САП, а тим більше — до службового кабінету Холодницького, в приймальні якого, напевне, обов’язково обшукують усіх сторонніх відвідувачів, тим більше підозрюваного у справі чи посередника в його інтересах?

Судді Геннадій Підберезний і Наталя Овчаренко, обвинувачувані у спробі дати хабар Назарові Холодницькому

Відповідь на всі ці запитання напрошується одна: якби під час першої зустрічі чи контакту з названими суддями (чи суддею) у відповідь на такі пропозиції за неправомірну вигоду закрити кримінальну справу головний антикорупційний прокурор категорично відкинув подібні пропозиції і припинив контакти з цими особами (чи особою), які запропонували дати йому неправомірну вигоду, то і цього злочину не сталося б. А тепер самі подумайте: чи могла мати місце в цьому випадку провокація вчинення злочину названими суддями?

Ще більше здивувала прес-конференція прокурора Миколаївської області, яку він провів за участі голови обласної державної адміністрації. Ви тільки вдумайтесь: деякі нинішні керівники регіональних прокуратур вже дійшли до того, що замість принципового реагування на порушення закону під час оперативно-розшукової діяльності та в ході здійснення досудового розслідування займаються самопіаром або допомагають з використанням свого службового становища піаритися тому ж голові обласної державної адміністрації. Який, до речі, в тій ситуації був заявником і, мабуть, свідком у конкретному кримінальному провадженні! З їхнього спільного повідомлення у ЗМІ стало відомо, що вони «героїчно» розкрили суспільно дуже небезпечний злочин, пов’язаний начебто з тим, що один з керівників підприємства області намагався дати неправомірну вигоду цьому голові ОДА. Але якщо б і ви, шановні читачі, поставили їм запитання, які в мене виникли до ГПУ та антикорупційного прокурора в попередньому випадку, то із їхніх об’ємних відповідей зробили б висновок, який був би дуже схожим на мій: в таких ситуаціях, при такій віддаленості названих службових осіб від суб’єктів дачі неправомірної вигоди вчинити подібний злочин без відповідної провокації з боку правоохоронних органів об’єктивно неможливо! До речі, в цій справі теж результат розслідування невідомий.

Я також просто не вірю, що подібними пропозиціями за неправомірну вигоду вчинити якісь дії по службі, в тому числі й незаконні, було заподіяно названим високопосадовцям «непоправної моральної шкоди», у зв’язку з чим потрібно було штучно створювати умови для підкупу, тобто фактично провокувати таких осіб до вчинення злочину. Причина зрозуміла — гонитва за дешевим піаром!

А найголовніше, що я сумніваюсь у судовій перспективі обох названих справ. У всякому випадку, таке враження склалося не в мене одного, а й у інших експертів.

Так, слід визнати, що подібні випадки (намагання дати хабар) були і могли виникати на практиці, але вони мали місце у таких ситуаціях, де відповідні службові особи були заскочені подібною пропозицією зненацька, коли ситуації з пропонуванням неправомірної вигоди (хабарів) були спонтанні, раптово виникли, без будь-яких попередніх зустрічей із посадовцями і тим більше — цілеспрямованих перемовин. Для прикладу уявімо ситуацію, що дорожньою поліцією виявлено порушення Правил дорожнього руху, при цьому затриманий в автомашині у п’яному вигляді водій одразу ж намагається вручити неправомірну вигоду поліцейському. Друга ситуація, коли громадянин прийшов до лікаря з метою одержання лікарняного листа, а йому відмовили, у зв’язку з чим він і намагався передати гроші лікарю тощо.

Але наші так успішно «реформовані» правоохоронні органи у гонитві за дешевою популярністю та з метою піару, на превеликий жаль, фактично ідуть на провокування вчинення злочинів особами, які взагалі до цього не планували вчиняти подібних кримінальних правопорушень, якби їх до цього не схилили самі правоохоронці або особи, які діяли за їхніми вказівками!

Головне, що потрібно пам’ятати нашим «борцям з корупцією»: і на них розповсюджуються загальні засади кримінального провадження, передбачені ст. 7 КПК України, серед яких і такі, як верховенство права, законність, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини тощо.

«З поганими законами і хорошими посадовцями цілком можна правити країною. Але якщо посадовці погані, не допоможуть і найкращі закони», — справедливо зауважив свого часу Отто фон Бісмарк.

Олексій Баганець, «Ракурс» 

Источник

Оставить комментарий