Сергій Іванов: Нарешті прослухав аудіозапис розмови очільника НАБУ Ситника з журналістками, знаєте що мене здивувало

1














Нарешті прослухав аудіозапис розмови очільника НАБУ Ситника з журналістками, голос однієї з яких я впізнав, але це не має значення.

Знаєте, що мене (не) здивувало? Ні, навіть не те, що він просто і буденно переповідає підробиці літерних заходів, секретних негласних слідчих дій, і що це утворює склад службового злочину. Нехай з цим розбирається ГПУ.

Мене (не) здивувало, як безнадійно і відверто Ситник сумує за часами Януковича-Пшонки. І порядку, мовляв, було більше, і бєспрєдєла не було, і справа Тимошенко була розслідувана об’єктивно, без жодного політичного забарвлення. Ось де жах. Підсвідоме тяжіння голови НАБУ до міцної донецької руки, латентний синдром, відомий як “happiness in slavery”.

І ще. Тут люди, які звикли робити з когось ікону і битися перед нею в ковульсіях, постійно звинувачують мене в нападках і критичних зауваженнях на адресу Ситника. Відповім.

Шановні ідолопоклонники. Так, я не вірю в чесність і звитягу чинного голови НАБУ. Не вірив відтоді, відколи це гайсинське непорозуміння “обрали” на посаду, посунувши Богдана Вітвицького, колишнього помічника федерального прокурора, який успішно вів гучні справи в США і знати якого особисто я маю честь. Ситника, власне, й обрали за єдину чесноту – за керованість.

Я не уявляю, де саме пан Ситник робив операцію з відновлення цноти, адже в тій системі, за якою він так активно сумує, незайманих не було. Я знаю, бо я теж не виняток, втім маю силу це визнавати і щоденно виправляю помилки минулого, не домагаючись абсолютної влади. Це дуже непроста і часто невдячна робота, але людина, яка не мріє про катарсис, живе даремно.

Источник

Натисніть на стрілку що б перейти до наступної сторінки

Оставить комментарий