Сергій Лямець: «Спалах айфона висвітлила іронічне особа Олександра Третьякова» — Олігарх

4

Санчо Панчо насилу відчинив важку ковані двері і увійшов в будівлю РНБО. В обличчя йому пахнула важка суміш поту, свіжонадрукованих доларів і страху не встигнути.

З першого поверху на другий заползала величезна черга. Вона, немов пітон Каа, обвивала дорогу мармурові сходи і йшла в піднебессі. Особи у нижніх стоять були чомусь підбито, а деякі вымакивали серветкою кривавий ніс. Санчо здивувався, але не став відволікатися.

Протолкнувшись крізь загальне обурення, він опинився на другому поверсі. Тут ситуація була ще більш катастрофічно. Вздовж обох стін стояли, важко дихаючи, люди з масивними чорними сумками в руках. Така ж була в руках у самого Санчо. Він знав порядки.

Кондиціонери передбачені не були, вікна в режимному закладі були закриті. Біля самого далекого кабінету стояли двоє бугайов в камуфляжі і контролювали входять.

«Хто останній в кабінет Липосанкции?!» – голосно гукнув Санчо Панчо.»Я!» – почувся невдоволений голос з першого поверху.

Санчо з працею провернув товсту шию і подивився в прохід сходів. Потім – на свій годинник. Було всього 9-30, але стає в загальну чергу дуже не хотілося. І він почав шукати варіанти.

«Скажіть, а якщо по дуже важливій справі?» – нахилився він до найближчого стоїть.

«Тут всі такі!» – невдоволено відповів за всю чергу хтось ззаду.

Санчо обернувся і дурнувато посміхнувся в ту сторону, з якої долинув гучний коментар. Він спробував ще кілька варіантів, але вони теж закінчувалися загальним обуренням. Мабуть, Санчо був не першим, хто сьогодні намагався прорватися без черги.

«І не повертайся!» – спливло перед очима заплывшее турботами обличчя шефа.

Йому терміново потрібно було ввести санкції проти заводу-конкурента. Панчо приготувався думав йти на прорив. Чомусь згадалися фінгали стоять внизу. Тепер він, здається, зрозумів. Але все одно вирішив спробувати.

«Якщо не вийде, піду як всі», – вирішив він про себе.

Залишався останній день перед оголошенням списку підприємств, що потрапили під санкції. З кожним роком список все зростав, але потік охочих не висихав. Якщо в 2015-му доводилося розсилати запрошення, то з 2016-го замовники хлинули самі. Особливо круто вийшло з банкам та лотереями.

«Сьогодні або ніколи», – розумів Санчо.

Не встиг він изготовиться до стрибка, як у дальньому кінці коридору відчинились біла совдепівська двері. На ній висіли табличка «Секретар РНБО». Але всі присутні знали цю кімнату як «Кабінет Липосанкции».

У вузький просвіт між двома бугаями виступила панянка з довгими фігурними ногами, ледь прикритими короткій міні. Судячи по контурах тіла, верхня частина панянки теж не була особливо прикрита.

«Там раніше колишні «беркута» стояли, але не витримали», – тихенько промовив хтось збоку від Санчо.

«Чого не витримали?» – машинально поцікавився він.

«Їх пі#@або всієї чергою».

«За що?»

«За те, що постійно пропускали когось лівого».

Санчо кивнув, що все зрозумів.

“Ось вони і поставили телицю. Не будеш же ти телицю пі#@ить».

«Ну так…» – погодився Панчо.

І правда, чергу гнівалась, але вела себе пристойно.

«Хто знімати санкції?!» – несподівано гучним голосом оголосила панночка.Чергу заметушилася і почала озиратися.

«Дівчина, а коли ми зможемо зайти?» – досить стримано висловив загальне невдоволення.

«Вам знімати?» – тут же поцікавилася дівчина.

«Ні, внести в список».

«Ну тоді зачекайте, в порядку черги», – відрізала вона.

Тим часом питання дійшов до кінця коридору і спустився вниз по сходах.

«Я знімати!» – почувся крик звідкись знизу.

Мабуть, хтось почав пробиватися вгору. Чергу невдоволено зароптала.

«А чого їх без черги?» – почув Санчо чийсь невдоволений шепіт поруч.

“Ти шо! – відповів йому густий баритон з характерною дніпропетровської хамській ноткою. – Зняти в три рази дорожче!»

«А-а-а!»

«Так вони для цього і робили…»

«Та не робили проти країни-агресора», – не погодився з баритоном співучий південний голос.

В темряві побачив Санчо, як баритон повернувся до певучему.

«Ви ж ніби з Одеси?» – іронічно поцікавився він.

«А що?» – відповів співучий.

«З Одеси, а таку х#@ню несеш», – хамовито припечатав баритон.Чергу тихенько захихотіла.

Співучий приготувався було відстоювати честь міста, але тут сходи виплюнула на другий поверх маленького щуплого людини з хитрими очима. Очі прикривали характерні окуляри, і вся чергу дізналася депутата Сергія Пашинського.

«Я знімати!» – голосно крикнув він і радісно понісся назустріч дівчині з ногами.

«А чого без сумки?» – знущальним тоном прохамил баритон.

Пашинський зупинився і повернувся в бік баритона. Дістав з кишені мобілу і включив ліхтарик. Чергу оцінила – у всіх стоять мобіли і годинник відібрали ще внизу, при проходженні контролю.

«Хто такий?» – Пашинський освітив ліхтариком баритона.

Володар значного голоси виявився величезним детиной на дві голови вище депутата. Але ліхтарик і сама постановка питання пояснили все.

«Вибачте», – невпевнено пробаритонил він і опустив очі.

Пашинський ще кілька секунд висвітлював величезну фігуру, але потім змінив гнів на милість і вимкнув ліхтарик. Він розвернувся і бадьорим кроком продовжив йти в бік панянки. Юрба шанобливо расступалась і підтягувала сумки з проходу.

Не встиг Він дійти до кабінету липосанкций, як сходи з шумом виплюнула ще одного персонажа величезного зросту.

«Я знімати!» – голосно і нахабно крикнув він на весь коридор.

Пашинський, почувши голос, спочатку присів. Потім на пару секунд прискорив крок, але, мабуть, тут же передумав. Він обернувся і пішов у зворотному напрямку, по дорозі дістаючи з кишені мобілу.

Підійшовши на два метри до величезної фігури, Сергій Володимирович увімкнув ліхтарик. Спалах айфона висвітлила іронічне лице його колеги, депутата Олександра Третьякова. Перед собою він тримав важкий жовтий чемодан з наклейкою Tabletochki.

«Дивись, таблеточки!» – заіржав було баритон, але тут же осікся.

Олександр Юрійович ковзнув поглядом по жартівнику, і повернувся до Пашинському. На його обличчі знову з’явилася знущальна посмішка.

«Ліхтарик прибрав на#@й», – тихо скомандував він.

Пашинський оцінив вагові категорії і не став нариватися. Він вимкнув ліхтарик і почав перестерігати Третьякова.

«А шо ж ви брешете, Олександр Юрійович?!» – затягнув він речитативом.

Відчувалося, що його опонент ще сильніше посміхнувся.

«Відійди», – замість відповіді скомандував він і штовхнув перед собою валізу.

Пашинський відскочив і знову встав на шляху Третьякова. Санчо скористався ситуацією, і за спиною величезного депутата зробив крок у бік кабінету липосанкций.

«Ви ж не знімати, а вводити йдете!» – хвилююче заторохтів він.»Не п#@ді», – чомусь дуже добрим тоном сказав великий депутат і продовжив штовхати валізу.

Санчо Панчо зробив ще один крок назустріч мрії. Чергу не помічала його – загальна увага була прикута до сутички титанів.

Пашинський знову відскочив і почав висувати все нові й нові аргументи. Поступово чергу дізнавалася, що Третьяков – монополіст, і що він забудував всю Україну ігровими салонами, і у нього в компаньйонах страшно сказати хто. Олександр Юрійович віджартовувався і продовжував штовхати валізу. В коридорі стояв нестерпний шум, немов Ляшко переругивался зі стадом павіанів.

У якийсь момент двері кабінету липосанкций відчинились, і в проході показалася висока постать з лисим черепом.

«Що тут відбувається?» – тихенько, але впливово запитав вийшов.

«Хто це?» – зашипіли голоси праворуч і ліворуч.

«Кривавий…»

«Турчинов…»

«Головний лікар…» – і ще з п’яток коментарів в тому ж дусі.

Пашинський сприйняв появу секретаря РНБО як шанс на порятунок. Він повернувся в бік кабінету і заквапився вперед, начитувавши смурний речитатив.

“Олександре Валентиновичу! Це монополіст! Він порушує закон! Не можна пропускати!»

Пашинський кожною частиною своєї дірявої душі тягнувся до секретаря РНБО. Той мовчки спостерігав, як слідом за побратимом по коридору рухався жовтий чемоданчик, а за ним Третьяков. За спиною величезного депутата йшла ще якась товста фігура – за неї, а також за хитрий, виверткий вдачу Олександр Олександрович і отримав прізвисько Санчо Панчо.

«Пропустіть їх», – вельможно сказав панночці Турчинов і повернувся назад в кабінет.Бугаї на дверях мовчки пропустили Пашинського, потім жовтий чемоданчик і Третьякова. Наступним стояв Санчо і знаками показував панночці, що він з цими двома. Та кивнула, і бугаї дозволили Панчо просочитися в приймальню.

Закривши за собою двері, дівчина вловила збентежені погляди двох депутатів. Ті дивилися на Санчо і всім виглядом показували, що вперше бачать цього потса.

«Він з вами?» – гучно поцікавилася дівчина.

Панчо зрозумів, що зараз або ніколи.

“Ні! Будь ласка! Не виганяйте мене! – і, нахилившись убік пружно стирчить декольте, додав пошепки. – Я заплачу в два рази більше!»

Панянка ще раз глянула на депутатів. Третьяков байдуже знизав плечима, Він взагалі вже був не тут.

«Сідайте», – показала дівчина Санчо, і той гепнувся на подерту стілець, зваливши собі на коліна чорну сумку, наповнену знаками пристойності.

Депутати зникли в кабінеті верховного божества, і через хвилину шум долинув вже звідти. Дівчина дістала з-під столу пляшку з водою і незворушно почала поливати квіти. Санчо почав нишком розглядати її ноги.

Залишався останній день перед оголошенням списку підприємств, що потрапили під санкції.

……………………………

Disclamer: Усе викладене вище є чистим вимислом. Імена і посади придумані. Будь-який збіг з реальними персонажами випадково.

Під час написання тексту жоден політик не страждав.

Джерело: Фейсбук автора
Надрукувати

Oops! It appears that you have disabled your Javascript. In order for you to see this page as it is meant to appear, we ask that you please re-enable your Javascript!

Сергій Лямець

журналіст

«ОЛІГАРХ»

Источник

Оставить комментарий