«Стежити за руками» потрібно вже зараз

9

На жаль, вибори 2019 року, як президентські, так і парламентські, гарантовано не будуть взірцем скромності і аскетизму. У нас був тільки один прецедент, коли великі гроші не могли відігравати вирішальну роль, а самі політики і їх спонсори ще трохи соромилися або боялися розкидатися мільйонами. Але це було у 2014 році

Обидві кампанії 2019-го вже сьогодні, приблизно за рік до старту, йдуть на рекорд. А там, де багато грошей, мало ідейності і щирості. Крім того, витрата астрономічних сум призводить до справжньої одержимості кандидатів, яким буде непросто змиритися з марно витраченими ресурсом, та ще й звітувати перед спонсорами за неналежний результат. А це вже спонукає до численних порушень і криміналізації виборчого процесу.

Від того, скільки, а головне – чиїх грошей витратить кандидат або лідер партійного списку, істотно залежатиме і те, як буде реалізовувати свою владу у випадку перемоги і чим стане розраховуватися з «інвесторами» виборчого проекту. Тому «стежити за руками», які поки що беруть гроші з наших кишень, а навпаки – намагаються вкласти їх в наші очі і вуха, а іноді і банально – в долоні, варто вже зараз. Адже відразу після виборів напрямок грошових потоків миттєво змінюється на протилежне.

У цьому контексті простіше буде стежити за чинною владою, зокрема Президентом Порошенко. З одного боку, ми і так уже чотири роки відстежуємо його дії і можемо оцінити всі плюси і мінуси. А з іншого – у нього достатній задекларований ресурс, щоб самостійно оплатити витрати виборчої кампанії, принаймні президентської. Тому тут інтриги менше всього.

Більш заплутана ситуація з іншими рейтинговими кандидатами. Той же Гриценко офіційного власного ресурсу не має. Можливо, його кампанія буде і не дуже дорогий, але джерела коштів звично залишаться непрозорими: нам в черговий раз запропонують версію про щедрих простих громадянах, які скинулися на вибори свого улюбленого лідера. А це вже погано, тому що коли політики починають свідомо говорити неправду, то очевидно, що вони приховують дуже нереспектабельні джерела. Не даремно адже ходять чутки про дуже близьких стосунках сім’ї Гриценко з одіозним младо-олігархом Курченко. А тут ще й розпочався процес об’єднання з Добродомовым, якого вже давно пов’язують з підтримкою Фірташа і російськими технологами.

Ще складніше обчислити джерела майбутніх фінансових вливань у Олега Ляшка – він кілька разів демонстрував здатність змінювати своїх партнерів-олігархів, але потужний спонсор таки повинен бути один, з часом його можна буде чітко ідентифікувати за базовим інформаційного ресурсу. Зайве навіть говорити про партії та лідерів, яких обґрунтовано вважаємо проросійськими. Які погляди, такі і гроші. З великого числа так званих незалежних кандидатів, які навряд чи можуть на щось розраховувати в березні, є кілька таких, які також отримають потужний фінансовий ресурс, але з прицілом на розкрутку вже до парламентських виборів. Тут поки що більше хаосу і броунівського руху – згадаймо хоча б відразу двох виразників інтересів «аграрних баронів» — знайти спільну мову буває важко не лише політикам, але й їхнім спонсорам.

Але ключове значення для оцінки майбутніх ризиків має пошук джерел фінансування і майбутніх зобов’язань основних претендентів на президентські клейноди. Про Порошенка вже було згадано, але поки мінлива соціологія головним фаворитом називає Тимошенко. Досвід минулих виборів має нам нагадувати, як кардинально може змінитися симпатії виборців не тільки за рік, але і за пару місяців. Тому електоральна карта ще може кілька разів поміняти свою масть і винести на поверхню «нові обличчя» зі старими олігархічними грошима. Однак виходимо з реалій сьогодення. Тому зараз трохи докладніше про пошук фінансових ресурсів Юлією Володимирівною Тимошенко і про векселі, які їй за це доводиться роздавати ймовірним спонсорам.

Заздалегідь попереджаю, що всі ці оцінки можуть розглядатися як припущення. Адже в Женеві і Єрусалимі можна зустрічатися не тільки з олігархом-втікачем, але і просто приємно проводити час. А в Греції чи Туреччині живуть не тільки мільярдери-судновласники. Так і в Китаї можна шукати не тільки фінансовий ресурс, але і знавців стародавньої філософії.

Власних ресурсів на потужну виборчу кампанію у Юлії Тимошенко не вистачає. Тим більше вона, схоже, вибрала саму витратну форму ведення кампанії. Кількість біл-бордів та інших рекламних майданчиків, спливаючих вікон в інтернет-виданнях, викупленого рекламного простору у ЗМІ говорить про те, що ще за рік до старту виборів Тимошенко вже була змушена витратити ресурс, співрозмірний повного фінансування всієї кампанії інших небідних претендентів.

На сьогоднішній день тільки кількість білбордів Тимошенко по Україні сягнула двох тисяч. Це, за різними оцінками, приблизно 600 тис. доларів США.

Додаємо велику кількість менших рекламних майданчиків, рекламу на телебаченні та в інтернеті, маніпуляції з соціологічними дослідженнями і результатами місцевих виборів, відверту проплачену «джинсу», а також заходи прямого матеріального стимулювання цільових електоральних груп – і виходимо на показник від одного до двох мільйонів доларів в місяць. І це абсолютно мертвий політичний сезон майже за рік до виборів, ще й у літню пору. Зрозуміло, що з осені ці суми почнуть зростати до десяти разів.

Фантастичні витрати, які, з урахуванням обох виборчих кампаній, досягнутий уже сотень мільйонів доларів і будуть порівнянні з бюджетом окремих галузей країни, звідки-то треба покривати.

Зараз ми бачимо стрибкоподібне введення тих чи інших рекламних заходів. Дуже схоже, що витрати йдуть безпосередньо «з коліс», слідом за надходженням фінансів. Після президентських виборів стануть головними звичні для «Батьківщини» технології продажу місць у списках та офіційного висунення в округах (зміна виборчої системи стає все більш ілюзорним).

Але для вигідною капіталізації на той період спочатку потрібно перемогти або хоча б показати другий, але дуже високий результат на президентських виборах. А бажаючих давати такий довгостроковий кредит серед потенційних кандидатів не так вже й багато, хоча окремі приклади проглядаються і сьогодні. Тому головним джерелом можуть стати тільки вітчизняні та закордонні олігархи, у яких є свої інтереси в Україні.

Відстежити всі переговори Юлії Володимирівни в цій сфері взагалі неможливо, оскільки вона значну частину часу проводить за межами країни, не заїжджаючи на батьківщину. Принаймні так було до скандального візиту в Ізраїль і показника за голосуванням в Раді на позначці в один відсоток. Після цього пані Тимошенко стала частіше з’являтися в Україні та Верховній Раді, а під час виїздів за кордон вести себе набагато обачніше.

Тому більшість з потенційних переговорів зі спонсорами відстежити не вдалося нікому. До цієї категорії можуть належати неперевірені повідомлення про переговори Юлії Володимирівни з представниками китайського бізнесу і потенційних можливостях для контактів в арабських фінансових колах. У команді Тимошенко є люди, які дуже добре знають арабський світ і можуть сприяти таким контактам.

Якщо свіжих відомостей у цих двох географічних зонах немає, то можемо звернутися до попередніх прецедентів. В авторитетному арабському виданні Asharq Al Awsat на початку року вийшла серія публікацій про режим колишнього лівійського диктатора Муамара Каддафі, а одна з об’ємних статей присвячена традиції Каддафі підкуповувати іноземних політиків. Один з високопоставлених чиновників часів диктатора згадує про передачу Юлії Тимошенко через віце-прем’єра уряду (приблизно Р. Немирю) в аеропорту Бориспіль валізки з чотирма мільйонами доларів готівкою в якості одного траншу для підтримки на виборах і за зобов’язання відкрити можливості для продажу земель сільгосппризначення лівійським аграріям. До речі, саме в той час прем’єр Тимошенко дуже активно проштовхував ідею вільної і необмеженої по площі продажу землі іноземцям та особам без громадянства. Саме ці норми відображені у підписаному нею законопроекті про земельні аукціони.

Лівійці з цього приводу висловлювалися дуже прозоро. Дозволю собі процитувати заключну частину статті: «Ми прагнули працювати на майбутнє, щоб служити лівійському народу. У нас були амбіції, щоб завоювати друзів по всьому світу … Мета полягала в тому, що якщо виграє президентство, Лівія буде вкладати кошти у використання там земель, особливо під пшеницю, як частина лівійського проекту забезпечення продовольчої безпеки … Коли ви фінансуєте когось або інвестуєте у кого-то, він повинен стати вашим союзником. Або, як кажуть єгиптяни: ми купуємо людини». Все більш ніж прозоро.

Ті ж інтереси щодо України завжди були і у китайців. Ще на посаді першого заступника голови комітету у закордонних справах я мав можливість мало не щотижня брати китайські делегації. Тоді вони дуже наполягали на праві викупу великих земельних масивів в Україні своїми аграрними бізнесменами і обіцяли під це мільярдні інвестиції. Не думаю, що сьогодні китайські мільярдери змінили свої вимоги в переговорах з українськими політиками. Правда, на відміну від бізнесменів з арабських країн, китайці менш охоче надають фінансові аванси.

Але від зустрічей і зобов’язань гіпотетичних варто перейти до візитів і переговорів, які вдалося виявити і результати яких ми можемо зараз спостерігати. Цих епізодів у загальному контексті не так вже й багато: за кілька місяців, які сумарно за останні більш ніж півроку Юлія Тимошенко провела закордоном, чітко встановлені три її візиту. І хоча це, ймовірно, крапля в морі її фінансових зобов’язань, розглянути їх варто детальніше.

Так от, 9 листопада минулого року мої знайомі побачили Юлію Тимошенко на борту рейсу польського LOT №LO 752 Київ-Варшава вилетів у 14.50 з Борисполя. Я тоді обурювався в соцмережі, що вона прогуляла всі попередні пленарні дні, а в день важливих голосувань – четвер – летить за кордон. На це відгукнулися інші користувачі, які бачили Тимошенко при пересадки на рейс до Женеви і в аеропорту цього міста. Її зустріч з опальним олігархом Ігорем Коломойським теж не змогла залишитися таємницею. Олігарх, який ще не забув своїх старих образ на Юлію Володимирівну, незважаючи на плідні переговори, не упустив нагоди дати витік інформації. Схоже, що в той раз вдалося узгодити якісь політичні питання, але, судячи з результатів, навряд чи фінансові.

Зате вже в березні, схоже, стався перелом у відносинах. Можливо, на олігарха вплинули високі показники соціології Тимошенко, може, вона надала якісь гарантії, але відбулася друга зустріч, вже на зовсім іншому рівні.

В ніч з 20 на 21 березня (традиційно серед пленарному тижні) Тимошенко вилетіла до Ізраїлю приватним літаком близького друга і партнера Коломойського Арона Майберга. Оселилася в готелі Hyatt, а її перебуванням, в тому числі і офіційною легендою, займалася компанія Medvinski VIP servise, яка належить вихідцям з України братам Ігорю та Олександру Медвински. Чому це вже був більш високий рівень переговорів? В першу чергу організовувати персональні перевезення і сервіс для християнського паломництва українських політиків Коломойському явно не дуже зручно.

Тому такий спеціальний і дорогий спосіб індивідуальної доставки бортом його друга говорить про багато що. І ще – Ігор Валерійович ніколи не приймає відвідувачів з України у своєму маєтку над Женевським озером, а звичний формат переговорів в дорогому ресторані, як це вже бувало з Саакашвілі, Онищенко і тієї ж Тимошенко, не гарантує секретності. Якщо Ігор Валерійович запрошує в Єрусалим, значить, він вже дозрів для результативних переговорів високого рівня.

А ще можемо оцінити результати – відразу після повернення Юлії Володимирівни з Ізраїлю її команда почала масово викуповувати рекламний простір і заповнювати його різноманітним змістом агітаційного характеру. Не встигли перехопити тільки ту частину, яку завбачливо викупили у Києві опоненти і розмістили там позбавлену сенсу рекламу телевізійної програми Дмитра Добродомова, щоб надалі, ймовірно, поміняти її на рекламу Анатолія Гриценка. Взагалі в цей час різко зросла активність всіх штабів Тимошенко, почали розкручувати ряд ініціатив з прицілом на формування цільових груп виборців, а це теж недешева технологія. І ще – Ігор Коломойський чітко сформулював своє бачення прийнятного і неприйнятного кандидата. Порошенко для нього абсолютно неприйнятний, а Тимошенко – найповажніша з реальних. Також після зустрічі в Єрусалимі почалася підготовка і подальший вихід на каналах холдингу «1+1 медіа» телевізійної реклами Тимошенко.

Чого хоче від майбутнього президента Ігор Коломойський, він і сам не приховує – розморожування активів, закриття кримінальних проваджень, повернення відродженого «Привату», «Укрнафти» і ще багато чого.

Хочемо всього цього ми – це вже інше питання. Але інвестиції у вибори мають одну неринкову особливість: розраховуються за них зовсім не ті, кому вони надавалися.

Ще один отслеженный вояж за кордон Юлії Володимирівни був в Греції, починаючи з 11 травня. На щастя, на цей раз візит проходив у непленарный період і переважно у вихідні дні. Пані Тимошенко оселилася на віллі грецького мільярдера-судновласника Віктораса Рестиса, хоча раніше ніколи не була помічена в дружбі і навіть знайомстві з ним. Провела там три дні, а ще була в цей час помічена в Афінах під час жвавих переговорів з ще якимись двома місцевими бізнесменами. Про що могли йти переговори з грецьким мільярдером і яке відношення він може мати до України? Це видно з низки сторінок його ділової біографії.

В першу чергу він не належить до представників чистого бізнесу і володіє значними неврахованими засобами. Вже був заарештований за аферу в First Business Bank, аналогічну тій, через яку Ігор Коломойський виводив гроші з банку «Приват», засвітився в викривальних документах про виведення коштів в офшори. Був інвестором аферистской структури, яку розкручували, в тому числі і в Україні, Янніс Литиннас і Йоргос (Джордж) Даскалеас. На цій фінансовій піраміді погоріло чимало наших великих бізнесменів. Правда, з цієї афери встиг вчасно вийти і зараз виступає свідком звинувачення. А ще Рестис вже співпрацює з українським смарт-холдингом у галузі суднобудування, дуже цікавиться українською портовою інфраструктурою і не проти був би її приватизувати або отримати в управління.

Чи вдалося їм з Юлією Володимирівною досягти домовленості і оформити якісь гарантії, достеменно невідомо, але після цього візиту в Україні почалася потужна і дорога кампанія «Новий курс України» на нових рекламних носіях…

До речі. Тільки повернувшись з Греції і гнівно звинувативши на Погоджувальній раді і вівторковому засіданні парламенту своїх опонентів, Юлія Володимирівна спішно вилетіла до Туреччини, де її сліди загубилися. Зараз переглядаю довідку про бізнес-інтереси ймовірних турецьких «інвесторів». В основному все те ж: сільгоспугіддя, інфраструктурні об’єкти і ще підприємства харчової і переробної промисловості. Останнє трохи стривожило, тому що пам’ятаю, як на початку 2000-их такого турецькому бізнесменові віддали в управління великий дріжджовий завод, здається, в Одеській області, а він його успішно знищив менше ніж за рік, тому що мав конкуруюче підприємство у себе вдома. Але цю аферу провертали зовсім інші чиновники ще часів раннього Кучми. Політики помінялися, а методи, на жаль, не дуже…

Тарас Чорновіл, спеціально для «Политеки»

«>

Источник

Оставить комментарий