Українці діляться не на російсько — і україномовних, а на багатих і бідних

0














Не мовне питання і не питання історичної пам’яті – те, чим нас намагаються зіштовхнути лобами, а проблема нерівності може призвести до соціального вибуху.

Втім, і «розгойдування човна» за мовними, національними чи регіональними (Схід-Захід) ознаками лягає на благодатний грунт. Наприклад, Київський міжнародний інститут соціології розробив індекс сприйняття російської пропаганди і з’ясував, що серед тих українців, чиїх доходів не вистачає на їжу, цей індекс досягає 38 відсотків. А серед тих, чиї доходи забезпечують нормальний рівень життя, – лише 3 відсотків. Бідність, таким чином, сприяє розпалюванню нетерпимості.

Причому, бідні в нашому уявленні – вже не представники соціального дна, а ті, хто, маючи роботу (а часто і високу кваліфікацію, гідну освіту і т. д.) з-за низьких зарплат не може поліпшити свого становища. Бідних навколо повно – ті ж вчителі, лікарі та інші достойні люди.

В цілому, не так страшна бідність. Жити, як показує практика, можна і з нею. Куди небезпечніше зростаюча нерівність, яка на собі відчуває кожен. Наприклад, та ж вчителька, займається вимушеної підробітком репетитором з дитиною напівписьменного, але багатого корупціонера. Люди ставилися б до нерівності спокійніше, якби знали, що економіка влаштована справедливо, а звідси і різний рівень добробуту. Як в Європі чи Америці, де зусилля або навички дозволяють деяким відокремитися від решти громадян – і це гідно поваги. Існуюче у нас нерівність громадяни цілком виправдано сприймають як несправедливе.

Мені довелося витратити деякий час, щоб відшукати у вітчизняних ЗМІ хоч якесь згадування про те, яке в цьому році місце посіла Україна у щорічному «рейтингу щастя» від ООН. Веселого мало: в доповіді World Happiness Report 2017 експерти ООН поставили Україну на 132-е місце зі 155. Країна за рік опустилася в рейтингу на дев’ять позицій, ставши найбільш «нещасної» в Європі. Автори доповіді оцінюють ВВП на душу населення, тривалість життя, соціальну захищеність і ряд інших показників, а їх головний висновок – щасливішими громадяни тих країн, де нижчий рівень соціальної нерівності.

Зате в ці ж дні, коли було оприлюднено «рейтинг щастя», багато українських ЗМІ передруковували новину про те, що «авторитетне британське видання The Guardian визначило Україну як лідера серед країн світу за рівноправного розподілу доходів серед населення». Для аналізу проблеми фінансового нерівності використовувався коефіцієнт Джині, який враховує розподіл доходів або багатства в країні, де 0 означає повну рівність, а 100 – загальне нерівність.

І це не вигадка журналістів, хоч і не віриться. Дійсно, за даними Програми розвитку ООН, що базуються на звітах національних статистичних служб, коефіцієнт Джині в Україні в минулому році складав 24 відсотки. І Кабмін, згідно «Середньострокового Плану пріоритетних дій уряду до 2020 року», обіцяє стримувати поглиблення прірви між доходами багатих і бідних, не перевищуючи коефіцієнт Джині вище 35 відсотків.

Але ми своїми очима бачимо, так і вчені підтверджують, що вітчизняна статистика не відповідає реальності. Наприклад, не враховує величезної частки тіньової економіки, а також відсутність середнього класу між мізерною кількістю багатих і переважною більшістю бідних українців. За даними Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України, доходи 10 відсотків найбагатших і 10 відсотків найбідніших українців, з урахуванням тіньових доходів, відрізняються в 40 разів. Навіть спираючись на дані Державної фіскальної служби про легальні доходи, з яких були сплачені податки, фахівці інституту дійшли висновку: в Україні офіційні доходи 10 відсотків найбагатших громадян в 13 разів вище, ніж доходи половини населення (в місті Київ – у 22 рази). У той час як в Євросоюзі – в чотири рази, а в США – у сім разів.

Бідними управляти людьми зручніше: вони вразливі до популізму, у них немає сил звертати увагу на що-небудь, крім виживання. Бідні люди потрібні влади бідної країни на кшталт нашої. Але всьому має бути міра: чим бідніше суспільство, тим гостріше воно реагує на диференціацію, і особливо гострою стає реакція громадян на різке або тривале падіння рівня життя.

Про те, що в Україні існує загроза соціального конфлікту, вже починають говорити навіть соціологи. До речі, перед Майданом ніякі соцопитування не віщували вибуху протестних настроїв. А зараз вони є, немає тільки приводу.

Що робити? На самому початку останньої світової кризи у Франції 16 мільярдерів виступили з ініціативою про підвищення податків для них, «щоб вони могли спокійно дивитися людям в очі під час кризи». Звичайно, податок на багатство може уповільнити зростання нерівності. Але як фактора економічного зростання він не має сенсу, тому що тільки податковим перерозподілом, яке не доповнюють реформи, проблему нерівності вирішити не можна.

Ще років сто тому один з найвидатніших економістів минулого століття Джон Мейнард Кейнс писав, що найбільша політична проблема – це об’єднати разом економічну ефективність, соціальну справедливість та особисту свободу. Ми ще дуже далекі від того, щоб досягти балансу в цих речах.

Facenews

Натисніть на стрілку що б перейти до наступної сторінки

Оставить комментарий