Українські звички, які шкодять дружбу і кар’єру в США

0














Дуже часто завезені з собою «ментальні таргани» — звички в роботі та спілкуванні, які здаються нормальними в Україні, – перекреслюють наші досягнення і обмежують перспективи.

Зазвичай українцям, які іммігрують в США, не надто важко адаптуватися. Працьовиті і наглядові, ми знаходимо і роботу, і друзів. Вміємо організовуватися у великі і активні діаспорні громади.

Але дуже часто завезені з собою «ментальні таргани» — звички в роботі та спілкуванні, які здаються нормальними в Україні, – перекреслюють наші досягнення і обмежують перспективи.

Особливості, про які мова піде далі, не є звичками, притаманними українцям споконвіку, швидше — спадщиною радянських часів. Не є вони і виключно українськими: не менше, а часто навіть більше, за моїми спостереженнями, вони притаманні росіянам і жителям інших пострадянських країн та країн Східної Європи. Але для зручності я буду говорити про українців.

Зазначу також, що не всі звички є виключно негативними. Деякі, на мій погляд, було б непогано в малій дозі прищепити американцям. Ну і, звичайно, не всі вони притаманні кожній людині рівномірно. Як кажуть коментатори в Facebook, «у всіх все по-різному».

(Все описане нижче – мої особисті висновки на базі власного досвіду 12 років навчання і проживання в США і досвіду друзів і знайомих. Коли я кажу «американці» або «в США», я маю на увазі мейнстрім. Припускаю, що в громаді амішів, у бандах з Сальвадору і навіть на Брайтон-Біч очікування дещо інші. Прохання мій опус так і сприймати.)

Невміння планувати і дотримуватися планів

У США не обов’язково бути великим босом, щоб мати календар зустрічей і подій. Розписаний до хвилини розкладу деяких 9-річних дітей, завантажених школою і спортивними заняттями, можливо, і перебір, але те, що дорослі після пропозиції зустрітися дістають свої календарі і шукають час, яке всіх влаштує, я вважаю прекрасним явищем.

Хоча деякі «ментальні таргани» все ще продовжують жити і розмножуватися в моєму власному мозку, в цьому плані я, напевно, народилася американізованої. Шкільний щоденник трансформувався в блокнот майже негайно після закінчення школи, що допомагало мені вчитися на стаціонарі і працювати на повну ставку в газеті. Правда, почасти заважало в романтичній життя: не один шанувальник зник, коли на пропозицію побачення, я дивилася в цей блокнот і відповідала: «Добре, в наступний вівторок після семи або в четвер, 8 квітня, вранці».

Всіх, хто їде до США, я попереджаю: аналога слову «зателефонуємо» в англійській мові не існує. Що це взагалі значить? Ти мені, я тобі, або ніхто нічого робити не буде? І якщо в особистих стосунках це ще можна зрозуміти як м’яку форму відмови, то що це означає в ділових відносинах? І головне ж, телефонують і запитують: «А що ти зараз робиш?»

Причому в США нормально планувати на місяць, два, а то й півроку вперед. Весілля взагалі часто планується за рік.

Я пам’ятаю, як в Україні, в 2007 році мене за місяць попросили організувати зустрічі датських чиновників з українськими. Це стало предметом жартів в нашому офісі: хто з наших чиновників знає, що він тоді, в далекому майбутньому, буде робити?! Зараз навіть дивуюся, що вони так пізно звернулися.

Оскільки люди серйозно ставляться до планування, то вони цих планів, якщо немає дуже важливих причин, дотримуються. В останні два роки в Україні в мої обов’язки входили зустрічі з депутатами та іншими високопоставленими чиновниками. Зустрічі планувалися, переважно, день у день і часто, з такою ж легкістю і в останній момент скасовувалися. Здавалося, що свого часу ці люди сприймали як продукт, який бере участь у постійному тендері – хто подасть заявку крутіше? Згодом я почала діяти як American Airlines — домовлялася про більшій кількості переговорів, ніж фізично могла подужати.

Зайва прямолінійність, критичність і відсутність делікатності

Кожен, хто коли-небудь розмістив «крик душі» в Facebook, щоб отримати в коментарях «Спочатку навчися коми розставляти», з цієї душевної рисою українського народу знаком. Відкрию великий секрет: зовсім не обов’язково виправляти всі помилки і вказувати на недоліки, які ви помічаєте.

І над цим я сама важко працюю. Зовсім недавно один американський журналіст підвозив мене додому і розповідав про свою роботу за кордоном. «Ташкент — цікавий місто. Але там майже одні росіяни живуть, узбеки – в основному в селах і маленьких містах». «Неправда, — вирвалось у мене проти моєї волі. – Думаю, що там росіян не більше 20%». Після чого дістала смартфон і знайшла інформацію на підтвердження своїх слів. «Ну і навіщо я це зробила? — лаяла я сама себе, виходячи з машини. — Ні один узбек не оцінить, а мої відносини з ним можуть зіпсуватися».

Моя подруга, яка одружена з американцем, розповідає, як ідучи в гості, він попереджає: «Кохана, у них новий ремонт і тобі все сподобалося».

«Критика – це неповага до смаку і судження іншої людини», — повчала мене американська подруга ще на першому році проживання в США. Ми пішли в магазин, вона приміряла сукню і запитала моя думка. «Мэриель, ні в якому разі не купуй. Виглядає, ніби воно зроблено з паперу», — чесно відповіла я. «З іншого боку, — продовжувала Мэриель осмислювати наші культурні відмінності, — якщо ти скажеш, що мені що-то йде, то я точно буду знати, що так воно і є».

До подібного висновку прийшов автор бестселера «Делікатне мистецтво не турбуватися» Марк Менсон. Він був вражений, коли дівчина на побаченні в Санкт-Петербурзі чітко йому розповіла, в чому він не правий, і вирішив, що так і треба жити. Я думаю, що він і тут не правий: пострадянська прямота виходить не від невміння брехати, а від відсутності звички турбуватися про те, як ваші слова будуть сприйняті іншою людиною. «На скривджених воду возять», — цитували міфічну практику доставки води у нас в школі.

Принаймні, у всіх наведених вище випадках хороша ідея, хоча і доносилася в лоб, але без агресії. А з журналістом ми навіть змогли погодитися, що обидва мають рацію: він був у Ташкенті 25 років тому, коли етнічний склад міста був іншим.

У той же час, на жаль, багатьом людям з країн колишнього Радянського Союзу притаманна агресивна реакція на будь-яку думку, яка не збігається з їх власною. Особливо це помітно в соціальних мережах. І якщо мова йде про російської агресії за кордоном, це можна зрозуміти. Але чим можна пояснити потік образ під час дискусії на тему, а де і чи можна в США смачно поїсти?

Неприйняття «невагомих» скарг

Натисніть на стрілку що б перейти до наступної сторінки