Втрачене покоління: українці масово пускають коріння в Польщі

4

Якщо держава не вирішить міграційний ребус трудової міграції, перспективи розвитку національної економіки стають вельми туманні.

За повідомленням польських ЗМІ, громадяни України вже третій рік поспіль стають лідерами покупок житла серед іноземних покупців. 2017-го, українці придбали у Польщі 70 тисяч «квадратів» і це на 16% більше, ніж роком раніше. Сумарні покупки житла іноземцями в РП склали 264 тис. м. кв. (зростання на 6%). Звідси випливає простий висновок: кожна четверта квартира в Польщі, куплена іноземцями, припадає на вихідців з нашої країни. На другому місці німці, «бронза» у англійців. У п’ятірку також увійшли французи і білоруси. Дивно, але серед п’яти найбільш активних покупців немає росіян…

Що спонукає українців купувати дороге польське житло, а не інвестувати у себе вдома? Тут є кілька причин, і всі вони, так чи інакше, сигналізують про суттєвих дисбалансів, які виникли на вітчизняному ринку праці. Було б, звичайно, дуже приємно, якщо б інвестиції українців в польський ринок житлової нерухомості були продиктовані бажанням вигідно заробити або отримати пасивний дохід у вигляді оренди. Але це як раз краще робити вдома – рентабельність вище і витрати на адміністрування нижче. Не кажучи вже про податки, які в Польщі доведеться справно платити, а на батьківщині є тисяча і один спосіб цього не робити.

Насправді, зараз українці купують житло в Польщі з двох причин. Перша – навчання дітей за кордоном. Батьки планують не тільки навчити своє чадо премудростям польських знань, але і соціалізувати оне в умовах європейської інтегрованої економіки. Житло дає відмінну можливість отримати вид на проживання, легалізуватися, користуватися всіма трудовими правами місцевих працівників і в осяжному майбутньому – стати повноцінним польським громадянином. Причина друга – підготовка запасного аеродрому для міграції всієї родини. Якщо раніше трудова міграція до Польщі була маятникових і відрізнялася сезонністю, то зараз все більше українців виїжджають на постійне місце роботи і це вже не низькокваліфікований персонал, а люди з хорошим базовим професійним і технічним освітою, а також з досвідом роботи: будівельники, електрики, сантехніки, токарі, медики та багато інших. Їхня мета-не просто заробити і повернутися додому, щоб витрачати гроші в Україні, включаючи будівництво будинку, покупку квартири, а повноцінно обжитися на новому місці і від переїзду слідом за ними їх рідних стримує лише одне – неустроенный побут. Тому, головна мета для таких трудових мігрантів – легально працевлаштуватися, отримати кредит в польському банку під низький відсоток і купити своє житло. Ну і потім перевести в нього всю свою сім’ю.

Чи потрібно говорити про те, що подібна модель трудової міграції в корені відрізняється від тієї, що була раніше. Перш, Україна розглядала експорт трудової сили як один з джерел надходження експортної виручки» у вигляді трансфертів з-за кордону. Наші чиновники не встигали потирати руки, підраховуючи, скільки «ярдів» зайде на внутрішній ринок. На цьому фінансовому потоці годувалася сфера торгівлі в Україні, під нього ж підлаштовувалися платіжні системи і банки, його хотіли «осідлати» забудовники. В минулому році, в Україну зайшло понад 9 млрд. дол. трансфертів від трудових мігрантів. Тобто майже 9% ВВП. За часткою в структурі національних доходів, перерахування «заробітчан» обігнали, наприклад, транспортну галузь з її «священними» газопроводами, залізницями, авіацією, аммиакопроводами і автомагістралями.

Але в найближчі роки, ситуація може кардинально змінитися. Нова модель трудової міграції передбачає, що на батьківщині залишаються лише могили предків, а в такому разі, багато наші населені пункти можуть перетворитися на подобу чорнобильських сіл, де вервечки машин з’являються лише в квітні-травні на «гробки».

Таку оцінку дають і центральні банки двох країн, з тією тільки різницею, що Narodowy Bank Polski у своїй аналітиці зазначає фактор міграції з України як одна з базових умов для підтримання динамічного економічного зростання в середньостроковій перспективі, а Національний банк України – свідчить про те, що посилення міграційних процесів є суттєвою загрозою для майбутнього економічного розвитку української економіки.

Євростат опублікував цікаву статистику. Вона стосується демографічних і міграційних процесів у ЄС. Один з розділів присвячений такій темі як видача посвідки на проживання в країнах Євросоюзу. За підсумками 2016 року, Україна виявилася на почесному першому місці: з 3,35 млн дозволів, 589 тисяч або 18% припадає на нашу країну. Досить сказати, що ми далеко обійшли охоплену тотальною війною Сирію, яка зазнала страхітливих бомбові удари і хімічні атаки. У 2016 році лише 348 тисяч сирійців отримали посвідку на проживання в ЄС. Далеко позаду нас такі країни як Китай (196 тис) і Туреччина (67 тис), які в масовій свідомості досі вважаються основними постачальниками мігрантів на європейський ринок праці.

«Українці – працювати, китайці – вчитися, марокканці – за сімейними обставинами» — так аналітики євростату позначили основний міграційний тренд.

Це підтверджує і розподіл виданих українцям дозволів за видами діяльності. У заяві на надання «європейської прописки», 83% українців зазначили, що їх мета – робота в країнах ЄС, 6% — сімейні причини, 4% — освіту і 7% інші життєві обставини.

Таким чином, перед нами масштабний трудової результат українців в Європу, тільки їдуть вони, не з «єгипетського полону», а з власного будинку. Якщо до даними показниками додати сезонних робітників і нелегалів, то вийде взагалі сумна картина. По суті, мова йде про «втрачене покоління», адже якщо наші громадяни, зібравши всі необхідні документи, пробили опір європейської бюрократії і отримали в ЄС довгостроковий дозвіл на проживання, навряд чи в осяжному майбутньому вони повернутися в Україну.

Якщо держава не вирішить міграційний ребус трудової міграції, перспективи розвитку національної економіки стають настільки ж мрячні, як у гуляє їжачка в тумані знайти ведмедика. Щоб українці не виїжджали з країни, вже найближчим часом середній рівень зарплати повинен вирости хоча б до рівня 500 доларів в місяць. Але як цього досягти в умовах перманентної девальвації гривні?

З підручника історії: «У Візантію в десятому столітті київські князі експортували мед, віск та невільників». Дивно, через тисячу років практично нічого не змінилося…

Facenews

Оставить комментарий