Хто хоче відібрати у Києва монополію на насильство

2















Чоловік в костюмі Чебурашки на місці вбивства Дениса Вороненкова

Вбивство екс-депутата Держдуми РФ Дениса Вороненкова в самому центрі Києва ставить перед країною два ключових питання. Чи є у держави монополію на насильство і що таке Україна.

Ці питання, насправді, між собою тісно переплетені. Альфа і омега будь-якої держави – це саме монополія на застосування сили. Власне, життєздатність країни визначається її вмінням домовлятися про те, хто і за яких обставин буде використовувати апарат придушення.

Найдивніше – це зустрічати сьогодні людей, щиро переконаних у тому, що українська держава хоч в чомусь нагадує левіафана. Тому що в реальності все зовсім навпаки: у офіційного Києва цю саму монополію на насильство раз за разом намагаються оскаржувати. Часом небезуспішно.

По суті, всі претенденти на цю роль діляться на дві групи. Ті, хто вважає, що Україна – надмірно Україна. І ті, кому здається, що Україна – недостатньо Україна.

Список перших, безумовно, очолює Росія. Та сама, яка вважає, що стеля українських домагань – це бути Малоросією. Такою переформатованій УРСР, приреченою йти у фарватері РФ. Вся інакшість якою при цьому буде зведена до фольклорних ансамблях і фрикативному «р». Анексія Криму і вторгнення на Донбас були якраз спробою загальмувати перетворення Малоросії в Україну. Спробою повернути країну в прикордонний формат буферної зони.

Вся історія московської надії відродити імперію зосереджена в прагненні обмежити суверенітет сусідів. І ті ж “ЛДНР» створювалися лише потім, щоб виконати роль щеплення від незалежності. Щоб використовувати їх як протиотруту від самостійності України.

Источник

Натисніть на стрілку що б перейти до наступної сторінки

Оставить комментарий